Розділ 7. Зілляваріння та рожеві стріли

   Евелін тримала виделку в тремтячій руці і роздивлялася макарони на своїй тарілці, але апетит зник остаточно. Навколо вирувало життя величезної їдальні, студенти голосно сміялися, обговорювали розклад і брязкали посудом, проте дівчина не могла розслабитися ні на секунду. Через увесь зал, з високого підвищення біля вікна, на неї досі дивився Ауран.

   Вона спробувала обережно підняти голову і випрямити спину, але одразу ж знову натрапила на цей важкий погляд. Білявий хлопець відкинувся на спинку темного шкіряного дивана і не кліпаючи спостерігав за кожним її рухом. Його обличчя залишалося абсолютно суворим, а блакитні очі здавалися настільки холодними, що по спині пробігав холод. Вона відразу опустила погляд і стиснула пальцями виделку, намагаючись опанувати власне дихання.

 - Ти взагалі збираєшся щось їсти? - стиха запитала Неріда, штовхнувши її ліктем. - Якщо не хочеш макарони, спробуй хоча б овочі, бо після обіду в нас перша лекція, і на голодний шлунок там буде дуже важко.

 - Я просто не дуже голодна, - тихо відповіла Евелін, так і не торкнувшись їжі.

   Фелікс поруч із ними теж сидів напружений, як натягнута струна. Він швидко дожував свій шматок м'яса, витер губи серветкою і постійно косився в бік дверей.

   Коли обідній час добіг кінця, довкола почався рух. Студенти підводилися зі своїх місць і прямували до виходу, тому Евелін, Неріда та Фелікс швидко піднялися слідом за ними. Вони вийшли з гучної їдальні у прохолодний коридор і рушили в бік навчальних аудиторій. Евелін йшла трохи позаду, міцно стискаючи лямки сумки. Всередині в неї все стискалося від тривоги, бо вона усвідомила, що у цій академії ніхто не дасть їй часу на адаптацію чи поступове знайомство з замком. Вчитися треба було починати прямо зараз, буквально з першої хвилини, і ця думка дуже її лякала.

   Навколо вирував щільний потік студентів у однаковій фіолетовій формі. Вони піднімалися широкими кам'яними сходами і повертали в бічні проходи. Поки вони рухалися коридорами, Неріда не замовкала ні на секунду, активними рухами рук розганяючи повітря перед собою.

 - Та ти не переживай так сильно, - весело казала сусідка, повертаючись до Евелін. - Насправді ця академія просто супер! Багато хто любить розносити про неї всілякі дурні чутки, ніби це якесь страшне і небезпечне місце, але це все повна нісенітниця. Тут взагалі найкраща програма навчання з усіх існуючих академій. Так, викладачі вимогливі і спуску нікому не дають, але зате після випуску звідси ти зможеш легко знайти собі чудову роботу. Ну або взагалі знайдеш багатого і впливового нареченого серед тутешніх мажорів...

   Неріда раптом осіклася прямо на півслові і закрила долонею рот. Вона примружилася, озирнулася на інших студентів, які проходили повз і ніяково засміялася, зрозумівши, що бовкнула трохи зайвого про наречених.

 - Коротше, я мала на увазі зовсім інше! - швидко продовжила сусідка. - Заняття тут дійсно дуже цікаві і зовсім не нудні. Майже кожна лекція супроводжується практичними завданнями, тож нудьгувати точно не доведеться. От зараз у нас буде зілляваріння, і це взагалі мій найулюбленіший предмет! Професор там хоч і суворий, але пояснює все детально і доступно.

   Вони підійшли до високих подвійних дверей на третьому поверсі. Неріда штовхнула їх і вони зайшли всередину. Аудиторія виявилася досить просторою, але похмурою. Стіни з темного каменю не мали вікон, а все приміщення освітлювалося лише великими світильниками під стелею. Увесь зал був уставлений важкими дерев'яними столами, за якими могло зручно розміститися по чотири студенти. На кожному столі вже стояли бронзові казани, скляні колби та ваги для інгредієнтів.

 - Ходімо за дальній стіл, - пошепки запропонував Фелікс, вказуючи на останній ряд біля стіни.

   Дівчата погодилися і всі троє швидко зайняли свої місця за крайнім столом. Вони розклали зошити, дістали ручки та стали чекати на початок заняття.

   Студенти поступово заповнювали кабінет, сідаючи за вільні місця. Проте за кілька хвилин до початку в дверях з'явився Ауран у супроводі своїх друзів. Вони впевнено пройшли вздовж рядів і розташувалися прямо за сусіднім столом, який знаходився буквально в кількох кроках від Евелін.

   Білявий хлопець сів на стілець, розслаблено спирався спиною про дерев'яне сидіння і знову повернув голову в її бік. Він взагалі не приховував свого зацікавлення і продовжував пильно роздивлятися Евелін. Це викликало страх у дівчини, а також велике здивування у тих, хто сидів поруч. Неріда трохи нахилилася вперед, прикрила рот долонею і прошепотіла Евелін прямо у вухо.

 - Слухай, а ви що, знайомі? Чому він на тебе так дивиться? Він же ще в їдальні з тебе очей не зводив, а зараз знову відкрито витріщається!

   Евелін заперечно похитала головою, відчуваючи, як усередині все стискається від напруги.

 - Ні, я бачу його вперше в житті, - тихо відповіла вона і відвернулася до свого зошита, намагаючись боротися з наростаючим страхом і не дивитися в його бік.

   У цей момент у кабінет зайшов високий чоловік у довгій темній мантії професора зілляваріння. Він мовчки пройшов до свого робочого столу в центрі залу, розгорнув журнал і суворо окинув поглядом усіх присутніх.

 - Вітаю всіх, - гучно заговорив професор, і в аудиторії миттєво запанувала повна тиша. - Сьогодні в нас практичне заняття. Ми будемо створювати грозовий еліксир. Якщо ви зробите все правильно і чітко за інструкцією, готове зілля утворить справжню грозову хмару. У відкритому просторі таке зілля викликає сильну зливу та метає блискавки. Проте тут, у межах нашого кабінету, магія створить лише маленьку хмаринку, яка нікому не завдасть шкоди, окрім невеликого промокання.

   Він розвернувся до дошки і записав декілька символів.

 - Відкрийте підручники на сорок п'ятій сторінці. Там вказаний детальний рецепт і послідовність додавання інгредієнтів. Будьте уважні з пропорціями. Ваш час пішов.

   В аудиторії одразу з'явився гул. Студенти зашурхотіли сторінками товстих книжок, почали уважно вчитуватися в рецепти, відміряти сухі трави на вагах і наливати воду в свої казани.