Розділ 3. Вибір долі та портали

   Високий чоловік у темному плащі востаннє кинув короткий погляд на зібраних підлітків, розвернувся і мовчки пішов геть, причинивши за собою важкі двері. Всі довкола здавалися настільки приголомшеними, що навіть боялися голосно дихати.

   Евелін поволі роззирнулася навкруги, розглядаючи обличчя дівчат і хлопців, які сиділи поруч. Більшість із них стискали руки на колінах і постійно оглядалися. Стало цілком зрозуміло, що ніхто з присутніх взагалі не розумів, що відбувається і чому їх усіх зібрали в цьому дивному місці.

   Увагу Евелін привернув хлопець, який сидів прямо ліворуч від неї. На вигляд йому було стільки ж років, скільки й їй, проте він сильно виділявся серед інших. Це був досить гладкий хлопець із густими каштановими кучериками, які хаотично стирчали в різні боки. Його щоки сильно почервоніли, а по чолу стікали дрібні краплі поту.

   Він то гарячково опускав вниз, то різко косився по сторонах, а його тремтячі пальці постійно накручували та смикали край широкого чорного светра. Нитки на тканині вже розтягнулися, але хлопець ніби й не помічав цього. Евелін бачила, як сильно він тремтить від хвилювання, проте наважитися заговорити першою вона поки що не ризикнула, бо й сама почувалася не краще.

   У цей момент на середину залу повільно вийшла темноволоса жінка у фіолетовій мантії. Вона плеснула в долоні і цей гучний звук миттєво змусив усіх підняти голови та звернути на неї увагу.

 - Доброго дня всім присутнім, - заговорила вона досить гучним і впевненим голосом оглядаючи ряди. - Я розумію, що у вас зараз є купа запитань, проте часу на довгі розмови в нас немає. Ви всі опинилися тут через те, що з певних причин не змогли вчасно потрапити до своїх навчальних закладів. Навчальний рік у магічному світі розпочався вже як два тижні тому, тому вам доведеться дуже швидко наздоганяти весь пропущений матеріал.

   Вона зробила декілька кроків убік, поступаючись місцем своїй колезі з довгим світлим волоссям.

 - Зараз перед вами з'являться чотири портали, - продовжувала темноволоса жінка. - Вони самі визначать, яка саме академія підходить кожному з вас, зважаючи на вашу силу та схильності. Нічого боятися не треба, бо це природний процес, і така доля чекає на кожного, у кому живе магія.

   Світловолоса жінка ступила вперед, поправила краї своєї мантії та суворо подивилася на підлітків.

 - І запам'ятайте один важливий момент, - додала вона без жодної посмішки на обличчі. - Вступ до однієї з чотирьох академій, це велика честь для вас, а не якась послуга. Якщо ви будете порушувати встановлені правила або вас відрахують за неналежну поведінку, то по поверненню додому нічого хорошого вас не чекає. Та й ваші родини зазнають дуже суворих покарань. Тому, коли ви переступите поріг своєї академії, ви зобов'язані негайно ознайомитися з внутрішнім розпорядком, який є у ваших документах. Ви повинні старанно вчитися, щоб здобути право вільно користуватися своїми здібностями і пересуватися між світами.

   Поки світловолоса жінка озвучувала свої суворі попередження, хлопець із кучерявим волоссям ліворуч від Евелін почав розгойдуватися на своєму стільці. Він закрив очі і почав ледь чутно шепотіти собі під ніс, ніби читав якусь молитву.

 - Тільки не академія Малікор, тільки б не вона... Будь ласка, аби тільки не Малікор...

   Він повторив цю фразу вже більше десяти разів підряд, схилившись майже до самих колін. Евелін міцно стиснула свій рюкзак, який лежав на колінах, бо згадала слова того незнайомця. Він же прямо сказав її батькам, що її вже зарахували саме до цієї академії під назвою Малікор.

   Хлопець продовжував шепотіти та сильно трястися, і Евелін нарешті не втрималася. Вона трохи нахилилася в його бік і тихо запитала.

 - Послухай, а що взагалі не так із цією академією? Чому ти так боїшся туди потрапити?

   Хлопець рвучко повернув до неї голову, і в його розширених від жаху очах заблистіли сльози. Він шмигнув носом і почав переляканим шепотом розповідати, постійно озираючись на жінок у мантіях.

 - Це ж найнебезпечніша і найжахливіша академія з усіх, які тільки існують у тому світі! Вже багато років поспіль усім там керує одна дуже могутня родина темних магів. Вони встановлюють власні правила і ні з ким не рахуються. Якщо ти бодай слово скажеш проти їхньої волі, якщо якось не так подивишся чи просто їм не сподобаєшся, твоє життя в цих стінах миттєво перетвориться на справжнісіньке пекло.

   Він важко вдихнув повітря, наче йому бракувало кисню, і продовжував гарячково шепотіти далі.

 - В ту академію взагалі приймають дуже рідко. Саме тому мої батьки роками ховали мене в звичайному місті та намагалися приховати всі сліди. У моєї мами була темна магія, і якби мене знайшли раніше, то відправили б саме туди. А якщо я туди потраплю зараз, мені просто не дадуть спокійно жити! І навіть не лише через магію, а просто через те, що я повний. В академії Малікор цінують сувору дисципліну та ідеальний зовнішній вигляд, там знущаються з усіх, хто чимось відрізняється від їхніх стандартів.

   Договорити хлопцеві не дали. У цей час темноволоса жінка підняла свою праву руку вгору і легенько змахнула. Прямо з її пальців із гучним тріском вирвалися сніжно-білі іскри, які розлетілися в повітрі. Через секунду за її спиною з повітря матеріалізувалися чотири високі дерев'яні рами в людський зріст. У них не було картин, замість полотна всередині кожної рами висіла каламутна дзеркальна поверхня, за якою ледь вгадувалися силуети якихось величезних старовинних замків та веж.

 - Починаємо зарахування, - голосно оголосила світловолоса жінка, діставши з кишені мантії довгий сувій пергаменту. - Підходьте по одному, як тільки почуєте своє ім'я.

   Жінки почали по черзі кликати підлітків зі списку. Хлопці та дівчата з хвилюванням підводилися зі своїх місць, повільно підходили до рам і зупинялися на декілька секунд. Якщо людина не підходила для конкретного навчального закладу, дзеркальна поверхня залишалася абсолютно гладкою та нерухомою.