Розділ 2. Крок у невідомість

   Евелін перевела погляд на батьків, сподіваючись почути від них хоч якесь слово підтримки чи пораду. Проте мати лише мовчки прикрила очі, а батько опустив голову і важко зітхнув. Вони обидва завмерли на місці і більше не промовили жодного слова. Дівчина зрозуміла, що ховатися далі немає сенсу, бо за ними спостерігав цей чоловік. Вона й сама не знала, куди їй бігти, адже це місто було єдиним місцем, яке вона знала з дитинства.

   Евелін глибоко здихнула, зжала руки в кулаки і повільно пішла до виходу. Незнайомець ступив на ґанок, навіть не обертаючись, ніби був абсолютно впевнений, що вона піде слідом. Біля будинку стояв великий чорний тонований джип. Чоловік мовчки відчинив перед нею задні двері й відступив убік. Дівчина забралася в салон, поклала рюкзак поруч із собою, а валізу чоловік швидко закинув у багажник і сів за кермо.

   У машині пахнуло чимось дивним, солодкуватим і трав'янистим. Евелін спробувала роздивитися дорогу через темне скло, але голова миттєво стала важкою, а очі самі собою заплющувалися. Вона навіть не помітила, як розслабила плечі, опустила голову на підголівник і миттєво провалилася в глибокий сон.

   Скільки саме минуло часу, Евелін так і не зрозуміла. Машина м'яко загальмувала і зупинилася. Дівчина одразу розплющила очі і різко сіла на сидінні, намагаючись прогнати залишки сну. Вона почала швидко оглядатися по сторонах, щоб переконатися, що все це їй не наснилося.

   За вікном було видно невелику галявину на березі річки десь далеко за містом. Прямо посеред трав'янистого схилу стояв старий дерев'яний амбар. Його дошки почорніли від часу, а дах місцями просів. Евелін одразу напружилася, а її серце забилося частіше. У голову прийшли найгірші думки про те, що її просто викрали і привезли в якесь глухе місце. Чоловік заглушив двигун, повернувся до неї через сидіння і одразу помітив її розгубленість та страх.

 - Не варто так хвилюватися, - спокійно промовив він, розглядаючи її налякане обличчя. - Цей амбар, це просто прикриття від небажаних свідків та звичайних людей, які можуть блукати поруч. І оскільки ти про магію зовсім нічого не знаєш, то те, що ти зараз побачиш, тобі дуже навіть сподобається.

   Евелін нічого не відповіла. Вона лише міцніше стиснула губи і мовчки вибралася з машини, коли чоловік дістав її валізу. Страх нікуди не зник, проте дівчина все ж таки пішла за незнайомцем у бік старої дерев'яної споруди.

   Навколо панувала тиша. Лише легкий вітер шелестів осіннім листячком на деревах, десь біля води співали пташки, а вдалині тихо журчала річка. Під їхніми кроками гучно хрустіли сухі гілочки. Адреналін у крові Евелін піднявся настільки високо, що пальці самі стискалися в кулаки. Вона подивилася на товсту суху палицю, що лежала біля її ніг, і відчула сильне бажання схопити її, огріти незнайомця по голові та втекти геть. Але вона зупинила себе, бо уявлення не мала, де саме знаходиться і куди взагалі бігти серед цього лісу.

   Вони підійшли до високих подвійних дверей. Чоловік узявся за дерев'яний засув і з рипом потягнув його на себе. Коли двері перед нею відкрилися, у Евелін просто відвисла щелепа від здивування. Вона навіть зробила крок назад і протерла очі долонею.

   Замість брудного та старого амбару з сіном, перед нею простягався величезний світлий зал, який більше нагадував приміщення зі старовинного замку. Високі кам'яні стіни були прикрашені візерунками, а зі стелі звисали великі світильники. На дерев'яних стільцях, що стояли рядами, вже сиділо близько десятка таких же підлітків, як і вона. Вони про щось тихо шепотілися і озиралися по сторонах.

   У передній частині залу ходили зі сторони в сторону дві жінки в довгих фіолетових мантіях. Вони виглядали дуже строгими і постійно поглядали на свої наручні годинники. Але коли Евелін переступила поріг і зробила крок усередину, обидві жінки одразу зупинилися. Вони дружелюбно посміхнулися і одна з них підняла руку, вказуючи дівчині на вільне місце в першому ряду.

 - Проходь швидше, люба, - м'яко промовила перша жінка в мантії, підходячи трохи ближче. - Валізу залиш біля входу, ось там, поруч із речами інших студентів.

 - Так, не затримуйся, - додала друга жінка, знову глянувши на годинник. - Приєднуйся до інших, бо в нас залишилося зовсім мало часу. Нам потрібно ввести вас у курс того, хто ви такі, куди ви зараз вирушите і що вам доведеться робити в академії.

   Евелін акуратно поставила свою валізу біля стіни, де вже стояли інші. Вона все ще почувалася дивно і ніяк не могла звикнути до того, що бачить перед собою. Дівчина пройшла повз інших підлітків, які уважно проводжали її поглядами, і розташовувалася на вільному стільці в першому ряду, прямо перед дивними жінками.

   Вона вмостилася зручніше, вхопилася руками за край дерев'яного сидіння і приготувалася слухати те, у що їй зараз буде дуже складно повірити. Одяг цих жінок виглядав так, ніби вони втекли з якоїсь фентезійної історії про чаклунів та замки. Але якщо вже й звичайний дерев'яний амбар на березі річки виявився зовсім не тим, чим здавався із вулиці, то магія дійсно могла існувати в цьому світі, і вона сама була її частиною.