Розділ 24

У Мирослави очі й справді стали більше за окуляри, коли я завалилася до неї з букетом і симпатичним хлопцем.

— Знайомся, Миросю, це Герман. Примчав із Києва, — поки Герман не бачить корчу подрузі мармизу, яка означає «очуміти, скажи». — Ви поки побалакайте, а я швиденько поставлю квіти і надягну для побачення щось… простіше.

— Як багатозначно прозвучало, — хихикає Мирося. — Потрібно справді щось, що не сковує рухів і простіше знімається в разі чого. А образ ділової леді навіть може злякати чоловіка.

— Не треба бентежити Устю, — озивається Герман, таки помітивши, що я злегка почервоніла. Коли розмови стосуються мого особистого життя, коли проскакують ось такі явні натяки, я стаю дуже чутливою та емоційною. — До того ж я не з полохливих. Якби довелося — я б її і з ділового костюма витрусив, — ох вже ця його прямолінійність. І судячи з того, як усміхається моя подруга — Герман їй вже сподобався.

Я не планувала ходити на побачення, тому якихось відпадних нарядів для цього не прихопила. І якщо чесно, особливо чепуритися мені якось і не хочеться. Нехай дивиться на мене таку, якою я є. До того ж на вулиці літо, від асфальту піднімається розпечене повітря, душно. Хоч бери та йди на пляж.

Одягаю легку літню спідничку та топ із паєтками. Вийшло яскраво. Мені подобається. Топ звичайно ж на голе тіло, куди в таку спеку ще й ліфчик під нього чіпляти. Паєтки приховують усі пікантні деталі, залишаючи політ для чоловічої фантазії. …Господи, що за думки? Які ще фантазії? Натомість у мене вже пів години не було думок про хлопця з поглядом штормового моря.

Волосся просто зав'язала у хвостик, одягла кросівки — і красуня готова до пригод.

— Прогуляємось пішки? — киваю Герману. Вони з Миросею відразу ж оцінили мій прикид. У Германа спалахнуло якесь шаленство в очах, а подруга показала мені піднятий вгору великий палець.

— Хочеш мене вимотати, щоб до десятої вечора я тихо заснув на стільці? — хмикає він.

— Так швидко видихнешся? — Сміюся. — О, тепер мені ще більше закортіло перевірити тебе на витривалість. Ходімо, погуляємо центром.

— Мені подобається твій сміх, — вимовляє Герман низьким голосом, спускаючись разом зі мною сходами.

Я завжди так дивно реагую на компліменти. Ось і зараз не знаю, що відповісти, зніяковіло закусивши губу. А Герман бере мене за руку, спробувавши сплести наші пальці. Тут же згадую такий самий дотик Аса і свої почуття в той момент, ту особливу інтимність і трепет, тому недовго думаючи вивільняю свою руку, вдаючи, що мені терміново знадобилося дістати телефон. Доводиться в нього зазирнути, щоб не виглядало по-ідіотськи. Знімаю з блокування, бачу — висить свіже повідомлення. Від Аскольда! І серце одразу потрійний кульбіт у грудях виписало. Жодного тексту. Просто надіслав мені знак питання. І що означає це твоє німе питання, га?

— Все добре? — Герман бачить чи відчуває, як по мені промчав табун емоцій.

— Та нормально все, — відповідаю, недбало махнувши рукою. — Просто власнику заводу, здається, не сподобався початок перевірки. Ти зголоднів? Хочеш скуштувати смачної піци? Я ось не проти закинутися купою калорій.

— Ну, веди. Я теж люблю заїдати стреси, — усміхається Герман, більше не пориваючись повторити спробу взяти мене за руку.

— Наше побачення сьогодні пройде під гаслом «без витребеньок». Без пафосу, по простому, мені так більше подобається. Жодних крутих тачок, гламурного шмаття, ресторанів. Проста прогулянка, проста їжа, проста дівчина, — ловлю на собі його уважний погляд. Таке враження, що він стримує деякі свої думки, не дозволяючи їм прорватися словами.

— Ти не проста дівчина, Устино. Ти як зірочка. Іноді тебе хочеться зігріти, іноді страшно обпектися об тебе, — ого, Герман продовжує мене вражати. І це страшенно приємно чути!

— То ти романтик? Тільки романтики можуть сказати так гарно.

— Просто я не дурень. Звик говорити щиро. І ти мені подобаєшся. Така ось романтика, — знизує плечима, підморгуючи мені. Однозначно фліртує. І я вірю, що подобаюсь йому. Але чи подобається він мені так сильно, щоб я змогла забути про той знак питання?

Спочатку ми добре заправилися піцою, запили безалкогольним Мохіто, і я потягла свого кавалера найцікавішими місцями мого міста, його правобережної частини. Герман поводиться невимушено, мене не напружує його компанія, мені подобаються його жарти, вони дотепні та смішні. Поступово поряд з ним я розслабляюся і теж сиплю іронічними шпильками. Робимо селфі на згадку на алеї закоханих, біля костелу, біля театру ім. Лесі Українки, навіть біля Прометея. Години через три Герман починає потихеньку скиглити, що так багато він не ходив пішки з часів студентських походів.

— Ти мене таки ухайдокала. Але ще не всі бажання вбила, попереджаю, — сміється, почуваючи себе розкутим. Бачу, що наше побачення, точніше проведення часу зі мною, йому дуже до смаку.

— Гаразд, давай повернемося до парку, дідусю. Знайдемо зручну для тебе лавочку, — теж сміюся у відповідь.

Надворі вже сутеніє, людей у парку стає більше, переважно молодь, більше музики, більше голосів. Але ми все одно знаходимо затишний куточок, нашу лавочку ховають від сторонніх очей дві пухнасті ялинки. Герман сідає до мене аж надто близько, відстані між нами практично немає, кладе мені руку на плече і притискає до себе ще тісніше. Момент пронизує хімія, прострілюють слабкі іскорки, повітря змінює свою щільність, тому що раптово стає важко дихати. А потім це просто трапляється: наші погляди зустрічаються, а наступної секунди його губи накривають мої…

Не можна сказати, що мені неприємно. Цілується Герман з умілою пристрастю, але мої метелики на знак протесту склали свої крильця і не пурхають, у грудях не вибухають салюти і думки віддатися йому — навіть близько не виникає. Не кажучи вже про те, щоб дозволити його рукам нишпорити під моїм топом.

…І все через Аса. Нестерпний магнат поставив таку високу планку, що навряд чи хтось його переплюне в умінні цілуватися. Хоча я розумію, що насправді цю планку встановило моє серце, вперте, норовливе, яке ніяк не розпрощається зі своїми зухвалими надіями, мріючи про нареченого рідної сестри…