Розділ 23

— Якби ти справді хотіла зникнути з його життя, сховатися від Аскольда Войцеховського, ти б не приїхала кошмарити його завод, — влучно зауважує Мирося. — Але, з іншого боку, мене тішить, що ти вирішила показати свій характер. Незважаючи на те, що він вже майже одружений з твоєю сестрою, ти все одно оштрафуєш його царство доменних печей на кругленьку суму. З принципу, а не лише тому, що ти борешся за навколишнє середовище. І щось мені підказує — Аскольд заплатить будь-які гроші. Тож не соромся, розкручуй магната на повну.

— Аскольд власник, а кошмарити за очисні фільтри я буду керівництво комбінату, відповідальних за це людей. І ти маєш рацію, панібратство тут не прокотить і хабарів я не беру. Це раніше я сиротливо стояла з плакатом, а тепер за мною стоїть міністерство і мені подобається домагатися справедливості, якості та порядності. …Сподіваюся, Ас через це не примчить, — відкладаю телефон, таки перечитавши його повідомлення, витримавши аж цілу добу. Потрібно було просто їх стерти, не читаючи…

«Я розібрався у собі і хочу поговорити. Глафіро, візьми слухавку»

«Устино, ігнорувати мене — це не серйозно. Завжди є вихід. Все, що я робив і говорив по відношенню до тебе, було щиро».

«Тобі доведеться відповісти. Ти можеш злитися на мене, але я тобі не байдужий. Я хочу тебе почути»

«Мотаєш мені нерви, користуючись тим, що я не здатний на тебе розсердитися? Чи це така мотивація швидше тебе знайти?»

«Деякі люди мене ненавидять, вважаючи негідником, бо, на їхню думку, багатії апріорі не можуть бути порядними. Мені заздрять, хтось, можливо, навіть проклинає, хтось, навпаки, прагне стати таким, як я. Багато хто мене поважає. Хтось будує на мене свої плани, як твоя сестра, наприклад. Але насправді мені не важлива думка всіх тих доброзичливців чи злостивців. Я йду своїм шляхом. Але мені важливо, що думаєш про мене ти, Устино, та ще одна людина, з якою я сподіваюся тебе якось познайомити»

Останнє повідомлення викликало в мене купу питань та ще більше емоцій. Кілька разів поривалася написати у відповідь, а потім, згадавши про нашу розмову і повітряні кульки, відпускаючи які — відпустила його, нервово кидала телефон на ліжко, міряючи кроками кімнату і намотуючи кілометри думок. Але не можна ось так клацнути пальцями і відпустити людину зі свого серця. Своїми словами, повідомленнями, натяками Ас все одно змушує мене про нього думати.

Вчора ми з Миросею так добре погуляли містом, потім посиділи в грузинському ресторані, де працює її новий хлопець. Я кайфонула від чахохбілі та Хванчкари, і була приємно вражена, якими гарячими поглядами моя подруга дивиться на свого Артура. Там така хімія — без вина можна було сп'яніти.

І звичайно ж після вчорашніх вражень складно зібрати себе на роботу. Відрядження до рідного міста — це не відпустка, начальство вимагатиме звіту та результатів. Тож, одягнувши бежевий діловий костюм, серйозний вираз обличчя, уклавши волосся і вставши на підбори, я хапаю телефон, щоб викликати таксі, але до мого величезного здивування в мої плани вирішив втрутитися... Герман.

— Привіт, красуне. Вибач, довше ніж два дні я витримати не зміг. Як твої справи? Які плани на ці вихідні? — Вимовляє м'яко, вкрадливо, немов спокусливо торкається подушечками пальців.

— Я у відрядженні. Збираюсь з перевіркою на металургійний комбінат. Ось саме виходжу з дому у відповідному войовничому настрої. Пробуду тут тижнів зо два, а якщо пощастить можливо навіть три, — відповідаю бадьоро, бо подруга весь ранок налаштовувала мене на позитив.

— Далеко заїхала?

— Кам'янське, Дніпропетровська область, — переконую себе, що мені подобається його увага.

— Недалеко. Шість годин на машині. О котрій ти звільнишся? — продовжує муркотіти Герман, наче той гепард під час шлюбних танців.

— Десь о четвертій. Збираєшся зателефонувати? Я взагалі-то вже спізнююсь.

— Збираюся приїхати. Побачимося! — І швиденько відключається, щоб я не встигла заперечити.

— А! Що? Якого біса? — Кричу, але він мене не чує, це я вже сама для себе пару випускаю. Капець, навіть не поцікавився, чи хочу я друге побачення! Що за чоловіки такі пішли? Щастить мені на надто самовпевнених! Мабуть, це зі мною щось не так. Натомість настрій ганяти керівництво комбінату від імені міністерства у мене тепер відповідний! Наведу страху на директора та всіх його заступників! Нехай дзвонять та скаржаться, що за мегеру їм прислали. А я просто в тонусі, на позитиві, блін!

Близько третьої години знову дзвонить Герман. Я вже трохи заспокоїлася, робота мене налаштувала на інший лад.

— Тільки не кажи мені, що ти вже у Кам'янському!

— Угу. Ось хочу дізнатись, де мені тебе забрати?

— А ти певен, що я погоджуся? — за шість годин роботи я дійшла висновку, що ще разочок таки можна сходити на побачення. Раптом справді сподобається?

— Устю, в моїх намірах немає ні краплі підступу, ні грама бажання тебе образити. Тільки симпатія, захоплення і жага дізнатися тебе ближче, — ну що ж, така відповідь мене влаштовує. Називаю йому адресу, виходжу через двадцять хвилин і приємно дивуюся тому, що Герман чекає на мене з ефектним оберемком білих троянд.

— Привіт, — підходжу ближче і цілую його в щоку, чемно і трішки грайливо. Після цього Герман віддає мені квіти. Ось такий обмін приємностями. Цікаво, за мною досі слідкує людина Аса? І якщо так, як швидко Аскольд дізнається, що я проводжу час у компанії Германа?

— Куди поїдемо? — цікавиться мій кавалер. От Мирося здивується.

— Спочатку до моєї подруги додому. Поставлю квіти у воду, переодягнуся, після чого покажу тобі місто. Підходить такий план? — зустрічаюся з палким карим поглядом. Ох, здається, сьогодні ми таки поцілуємось…