Розділ 22

Устина

Моє місто називають по-різному: місто Прометея, місто фонтанів, місто контрастів. Хтось досі називає його Дніпродзержинськом чи Дніпродимом, комусь більше до душі нова назва — Кам'янське. І нехай за рівнем чистоти повітря воно пасе задніх — я все одно люблю його всією душею, бо воно пам'ятає мене маленьку. Я знаю тут кожен провулок, мурал та маленькі крамнички. Ці старі акації ще пам'ятають мій сміх, а на одній із вулиць ще збереглися ділянки тротуару, якими я бігала до школи старанно переступаючи тріщини на асфальті. Якщо наступити на тріщину — не пощастить. Тому я завжди намагалася дивитися під ноги і мені часто щастило, хоча з моїм характером це було навіть дивно. У цьому місті сталося стільки усього вперше. А ще тут мешкає моя люба подруга.

Мирослава навіть відпросилася з роботи, щоб зустріти мене з поїзда. Її важко не помітити на пероні — рудоволосе чудо з різнокольоровими повітряними кульками в руках. Добре хоч цього разу не з плакатом: «Мишко, посміхайся, тобі личить».

Телефон знову вібрує. Ас дзвонить вже вдесяте, і я його вперто ігнорую. Мусить же йому це колись набриднути. Нехай краще спрямує свою бурхливу енергію на свою вагітну наречену. Повідомлення він мені теж настрочив, аж п'ять штук, але я ще не заходила і не читала, виховую в собі силу волі. Інакше розпсихуюся, відповім і влаштую йому маленький кінець світу, не подивлюся, що він такий крутий перець.

— Привіт, кицюня! — Вискакую з вагона прямо в обійми подруги. — Воу, нова зачіска? Супер-розкішно! Мені подобається. Це означає, хтось починає нове життя чи в когось нарешті з'явився хлопець? — Щасливо посміхаюся, вся така на позитиві, бадьора, але мою подругу не обдуриш. Вона чудово знає, що за моїм піднесеним настроєм ховається заплакане дівчисько. — Я так розумію, кульки не для краси? Черговий психологічний прийом типу: «відпустимо в небо свої мрії»?

— Розкусила. Ох, Устюшка, яка я рада тебе бачити. Губи покусані, в очах безодня, але все одно прекрасна, — закінчивши мене тискати, Мирося оцінила мене критичним поглядом. — Дамо кожному стресу ім'я, — показує на кулі, знову мене обіймаючи. — Відпустимо їх, бахнемо по середньому стаканчику нашого улюбленого молочного коктейлю і нумо гуляти в парк. Ти його не впізнаєш, там стільки крутих фішок з'явилося. Побалакаємо. Я тобі розповім про мою нову симпатію. Ніколи не здогадаєшся, де я з ним познайомилась. …Чому в тебе кишеня тремтить?

— Це тремтить лють Войцеховського. Нащо дзвонить не зрозуміло, — фиркаю у відповідь.

— А ти не відповідаєш, увімкнувши режим скривдженої дівчинки. Ні, люба, ми не зможемо відпустити ці дурнуваті кульки поки справжня жінка в тобі не візьме слухавку і по-дорослому, кількома словами, дохідливо не пояснить цьому пану, що він загрався. Інакше він не припинить. Чи тобі подобається його дражнити? — от Мирося вміє зачепити за живе.

— Скажеш таке! Добре-добре, я відповім. Ось дивися, як моя справжня жінка грає м'язами, — дістаю телефон і приймаю дзвінок, вже навіть збилася який за рахунком. — Я тебе уважно слухаю, Аскольде. Хоча ніяк не допетраю, що тобі від мене треба. Тільки стисло, у мене мало часу, треба бігти ... радіти життю, — я навіть сама здивувалася, яким колючим тоном я це промовила. Аж у самої мороз по спині пробігся або ж це мої мурашки знепритомніли.

— Хм, часу в неї обмаль. Їй, бачте, треба китів рятувати, — а ось Ас, навпаки, вимовляє шиплячим голосом, ледь не зриваючись на рик. Хтось встиг закипіти по ходу. Розлютився, що не схопила слухавку по першому гудку. — Каченя, тобі не вдасться втекти без розмови по-дорослому. Більше ні. Я знаю, чому ти психанула та умотала на вокзал. Повір, я сам збентежений. Але це не змінює одну важливу річ у моєму житті…

— І ця важлива річ — ти створюєш сім'ю з моєю сестрою, живеш щасливо, наскільки зможеш, адже у кожного магната своя придурь, а мені даєш спокій. Навіть не сумнівайся, я легко впораюся без твоєї родинної опіки і без відповідей на питання, які на даний момент втратили свою актуальність. Я, власне, і підняла слухавку, щоб сказати тобі саме це! — коли я на емоціях я дуже сильно можу бити словами. І мені зараз абсолютно до лампочки, що Асу може не подобатись моя інтонація, сенс моїх слів і що я його перебила.

— Єдине, що ти сказала правильно — у кожного магната своя придурь. Моя пов’язана з тобою. Це не телефонна розмова. Щоб дати відповіді на питання, які зараз стали актуальними як ніколи, мені потрібно бачити твої очі. Вибач, але моя опіка довічна. На це є причини, і я сподіваюся, що ти мене зрозумієш. Подробиці під час зустрічі. І я в курсі, де знаходиться твоя «Нова Зеландія», — його голос вирівнявся, здається, що поговоривши зі мною Ас заспокоївся. А ось я ні краплі!

— Ти що стежиш за мною?

— Тебе це дивує? Мене ось дивує, що тебе зустрічають з повітряними кульками, — йому вже й весело стало. Почувши його слова, злякано смикаюсь і кручусь на місці, виглядаючи, де він ховається. — Я в Києві, Глафіро, видихни. За тобою нагляне дехто з моїх людей. Найближчими днями побачимося та поговоримо. 

— Асе… якщо я тобі хоч крапельку дорога, ти не шукатимеш зі мною зустрічі, щоб більше не робити мені боляче. Будь ласка, почуй мене, — переходжу на шепіт, не довго моя справжня жінка грала м'язами. Насправді я би дуже хотіла його побачити, я б хотіла, щоб усе склалося інакше. Мені хотілося б бути з цим чоловіком, бо з незрозумілих причин його обрало моє серце, обрало наосліп сім років тому. Але події у нашому житті склалися так, що разом нам не бути. — Моя сестра чекає від тебе дитину, вона твоя наречена, а я тобі… ніхто. Не тривож мене більше, благаю, — відключаюся, дивлюся на подругу очима повними сліз і вона тут же підставляє мені своє плече.

— Ну, моя хороша, тихенько. І це теж пройде. Саме час його відпустити. Тримай, ти знаєш, що робити.

Дивлюся, як у небо піднімаються різнокольорові кульки і загадую собі щастя. І ще трохи щастя для Аскольда…