Розділ 18

Серце перелякано та схвильовано тріпоче, тьохкає, підстрибує, стискається. Що я маю там побачити? У кінчиках пальців поколює, коли відсуваю фіранку, гучно дихаю в слухавку, як марафонець на фініші і Асу чудово чутно, до чого він мене довів цим своїм «визирни у вікно». Але він мовчить, чекаючи на мою реакцію.

Визираю і бачу... унизу біля під'їзду стоїть його машина. БОЖЕЧКИ!

— Ти тут, — вражено видихаю, боячись навіть припустити, а що ж буде далі. Помахає мені ручкою? Блимне фарами? Посигналить на радість усім сусідам об одинадцятій годині вечора?

— Спускайся, — одне слово, сказане тихим впевненим тоном. Аскольд цього хоче. І він не сумнівається, що я також. І дійсно ж хочу, всупереч здоровому глузду.

А я ж щойно після ванни, загорнута лише у банний рушник! Поспішаю так, немов цей момент, цей міраж за вікном має термін придатності від сили хвилин п'ять, але я по-любому маю встигнути, ніби це питання життя та смерті. Гарячково натягую шорти, футболку, без білизни, бо на це немає часу! Тим паче, яка Аскольду різниця є на мені трусики чи ні. Зв'язую вологе волосся в пучок, не розчісуючи. Влітаю в шльопки, захлопую за собою вхідні двері і спускаюся вниз. ДО НЬОГО.

Причому мені все одно, як я виглядаю. Ні краплі макіяжу, на голові казна що, головне те, що діється у мене всередині. Майже ніч, в салоні темно, приглушене світло спалахує тільки коли я відчинила дверцята. Хлоп — і мене знову складно розгледіти. Навряд Аскольд приїхав дізнатися на кого я схожа після купання за три хвилини до сну. Хоча спати мені вже однозначно розхотілося. Вмостилася на сидіння поруч із ним і притихла. Мені здається, Аскольду навіть чутно, як шалено тарабанить моє бідолашне серденько.

Посміхається, тихенько хмикнувши, дивиться на мене. Камінь на його перстні, впіймавши світло ліхтаря, розкидав по салону сапфірові відблиски.

— Ти дуже приємно пахнеш, Устю, — знову посміхається. Він спеціально зараз розмовляє зі мною низьким тихим голосом, щоб у мене знову почало дах зривати?

— Гель для душу, — видаю суперважливу інформацію, все… чутлива дуринда поплила. Його близькість діє на мене як наркотична залежність. А тим часом, простягнувши руку, Ас торкається мого мокрого волосся.

Трясця, що ми робимо?

— Я взагалі-то їхав додому і раптом опинився тут… — дідько, шепіт з його вуст звучить так сексуально. Або я знову надумала, безсовісно дофантазувала, надала зайве значення, а чоловік, можливо, просто захотів особисто, не по телефону, дізнатися, як у мене справи.

— І як Аскольд Войцеховський зібрався мене потішити? — навіть не знаю, своїм питанням я його провокую чи повертаю нас до реальності.

— Мене лякають думки щодо цього, — видихає, нахиляючись до мене ще ближче.

— Хочеш мене придушити, щоб я не псувала твоє розплановане  і напрочуд комфортне життя? — кидаю з іронією, але іронія не рятує від мурашок, які мчать лавиною по моїй спині та від жару, що закручується вузлом унизу живота.

— Устю, ти добре знаєш, що я маю на увазі, — ого, виявляється, я повинна читати його думки.

— Такого крутого хлопця, як ти, хіба можна налякати чимось?

— Ти навіть не уявляєш наскільки вразливі такі, як я, але іноді навіть я можу відпустити гальма, бо не завжди вдається боротися із самим собою. Сьогодні ось… у мене хріново виходить опиратися. Потім я злитимуся на себе, і ти будеш ...

Дозволяю йому підхопити мене з сидіння і посадити до себе на коліна. Миттєво опиняюся між його торсом і кермом. Божевілля... Нахабне неподобство, але не хочеться втрачати ні хвилини цього шаленства. Тож пристрасно впиваюся у його губи і світ за межами цього авто перестає існувати. Аскольд стогне з якимсь дивним полегшенням, перехоплює ініціативу і топить мене в цьому штормовому поцілунку, в якому я із задоволенням тону. Тому що поцілунки чоловіка, на якому ти схиблена, мають зовсім інший смак…

Мої долоні скромно обіймають його обличчя, а ось руки Аскольда… з великою цікавістю та неприхованою насолодою, судячи з його тихих стогонів, досліджують моє тіло під футболкою. Цілує в губи і зводить з розуму своїми дотиками, розпалює, змушуючи тремтіти в передчутті потаємного, забороненого, але такого бажаного.

— Устино, пустунка, як ти посміла? — його гарячий шепіт злегка приводить мене до тями після того, як його рука, ковзнувши по моїй спині, безсоромно пролізла за гумку моїх шортів. — Я безмежно обурений. Це чиста провокація. Де твоя білизна, я тебе питаю? — Це навіть мило, своє збудження Ас намагається прикрити гумором. Ось тільки таке не сховаєш, я його відчуваю, фактично я на ньому сиджу і від продовження цього шаленства нас відокремлює тільки щільний котон його джинсів.

— Просто я дуже поспішала... до тебе, — бурмочу, притискаючись до його м’яких і таких зухвалих губ.

Чому не працюють внутрішні стопи? Адже він наречений моєї сестри! …Але ж я познайомилася із ним набагато раніше за Соломію. Чому Асу на неї начхати, адже він зараз не з нею, а зі мною? І чому його так тягне до мене? Адже це очевидно — він мене хоче. І це капець як усе заплутує, ускладнює і підводить нас до безвиході.

— Аскольде…

— Устю, давай без запитань. Знаю, що у тебе їх ціла купа. На деякі з них я навіть сам не знаю відповіді. …З тобою мені дуже добре. І в цьому винен я, не ти. Не здумай себе звинувачувати і дорікати за те, що ти дозволяєш собі красти пристрасть у сестри. На жаль, це все, що я поки що можу тобі сказати, — видавивши з себе це заплутане пояснення, Ас уперся чолом у моє плече. — Давай вийдемо трохи провітримося, інакше я можу не стриматися. А я не маю такого права.

— Через твої заручини з Солею, — я не питаю, просто гірко констатую.

— Помиляєшся, Глафіро. У нас із твоєю сестрою зовсім не та форма стосунків, моя вірність не значиться в жодному пункті. Переступити грань я не маю права насамперед через тебе. Ти не станеш спати з нареченим сестри, — Ас вимовляє це таким убивчим тоном. Вже все вирішив за мене.