Розділ 17

Устина

— Де ти так навчився кататися? — сидячи ввечері у кав’ярні разом з Германом, намагаюся перевести дух після насичених двох останніх годин на роликовому катку. П'ю каву. Знаю, що дарма, адже потім не засну. І що додатковий заряд бадьорості мені зараз точно не потрібен, у мене його надлишок. Але от яка штука… гірка кава перебиває гіркоту образ і розчарування. А ще присмак поцілунку з Асом, якого не мало статися…

Герман веселив і відволікав мене як міг, натягнувши на себе образ джентльмена, хоча в житті, мені чомусь так здається, він набагато простіший і грубіший. Тільки не дивлячись на усі його та мої зусилля, забути про те, що сьогодні трапилося в будинку моїх батьків не так просто. Напевно, якби Ас мене не поцілував, було б набагато легше. Сама напросилася на це несподіване виверження пристрасті. У голові постійно крутиться думка, що якби я йому не подобалася — поцілунок не був би таким смачним, таким приголомшливим.

— У дитинстві займався хокеєм, — голос Германа повертає мене із заплутаного клубка моїх думок. — Тому спочатку навчився кататись на ковзанах, потім на роликах і тепер у принципі катаюся на всьому, що має колеса. А ще з моєю колишньою ми часто каталися на роликах у парку, її це… заводило. Тобі сподобалося?

— Незвично, пізнавально та весело, — роблю черговий маленький ковток гіркого напою. — Почувалася коровою на льоду в сукні від кутюр. Якби не твої дбайливі руки, я б раз у раз сідала на шпагат. Але ролики це не моє, ноги не слухаються, — Герман справді підхоплював мене кожні дві хвилини з приводу та без. Щоб доторкнутися, помацати, притиснути до себе, дати відчути наскільки я йому не байдужа. Я розумію, він хлопець зі здоровими сексуальними апетитами і він, напевно, хоче закінчити наше побачення в ліжку. Я його навіть не засуджую за це, бо так вже ці чоловіки влаштовані, як стверджує психологія, а разом з нею і моя подруга. Вони заради цього і на побачення ходять, це потім у них можуть виникнути почуття, коли їм все сподобалося і раптом закортіло продовження стосунків.

Але я не готова переходити на інший рівень, навіть тестувати його поцілунком не збираюся. Не сьогодні. Сьогодні з мене годі, вражень і так вище неба. Поки що не можу зрозуміти, сподобалися мені дотики Германа чи ні. Здається, що коли його руки опинялися на моїй талії, стегнах чи сідницях — я просто терпіла. Жодних мурашок, тремтливих метеликів, солодкого щему та тьохкання в серці. Тому зараз я мрію опинитися вдома, залізти у ванну, віддати всі мої печалі теплій воді, потім натягнути улюблену розтягнуту піжаму, заповзти під ковдру, відкрити недочитану книгу в закладках і на деякий час забути про цю реальність. Навіть Мирославі не дзвонитиму сьогодні. Залишилося тільки спровадити Германа, сподіваюся вийде по-доброму, без ексцесів та нових порцій образ.

— Дякую, що пережив зі мною цей день. Емоцій купа, втомилася дико. Мабуть, мені вже час додому, — зустрічаюся з ним поглядом і бачу, що Герман не дуже задоволений таким ось динамо. Але ж я йому нічого не обіцяла і нічого не винна.

— Ти знаєш, що жіночу втому дуже добре знімають вмілі чоловічі руки? — Усміхається він тим часом, розплачуючись з офіціантом. — Наприклад, масажем прямо у ванній. Пропоную бути простішими, переступити правила трьох побачень і просто поїхати до мене.

— Я не вмію бути простішою. Хочу залишатися складною, бути не для всіх. Сьогодні я ночую у себе вдома, Германе, — я вмію говорити твердо, даючи зрозуміти, що уламати мене немає жодних шансів, бо я залізобетонно впевнена у своєму рішенні.

— Натяк зрозумів. Завезу тебе додому, вреднюго. Загадаю бажання, щоб на другому побаченні мені пощастило трохи більше. Наступної суботи чи раніше? — Ти подивися, який наполегливий.

— Будемо на зв'язку. На наступні вихідні планів поки що немає, а там подивимося, яким боком до тебе повернеться удача.

З Германом можна поговорити про все, він розкутий, прямолінійний, я не помітила в нього якихось комплексів, крім пунктику щодо ревнощів. Він прогресивний, сучасний молодий чоловік, з почуттям гумору, наче не жадібний і не дурний, не відштовхуючий, але є одне «але» — моя внутрішня жінка, ця притрушена королева на нього не реагує. От що зі мною не так? Чому в руках Аскольда я розтікаюся гарячим воском, а з Германом сніжинка на низькому старті? Щойно зупинить біля мого під'їзду — чкурну додому, перестрибуючи через сходинку!

Щоб уникнути цієї незграбної сцени прощання, коли обоє мнуться і хлопець, перш ніж побажати солодких снів, намагається зловити губи дівчини — я дію на випередження. Рвучко цмокаю його в щоку і зі словами «завтра здзвонимося» вискакую з машини, не залишаючи йому шансів мене наздогнати.

І вже вдома, в тиші мого гніздечка, відчуваю, як гора нарешті впала з плеч. Тепер я можу закутатись у свої думки, проаналізувати, зробити висновки та жити далі. Все не так вже й смертельно. Обійдуся без машини і без спілкування з батьками, принаймні якийсь час. Вони точно за мною не сумуватимуть. Зате я вже маю причину не йти на весілля сестри. Головне, як можна рідше стикатися з Аскольдом, свідомо уникати зустрічей, завантажити себе роботою, випросити собі якесь відрядження. Потрібно згадати про гордість, про любов до себе і перевернути цю непідйомну сторінку, поки ця зацикленість не загризла мене зсередини і не довела до дурки. Можливо, варто знову зустрітися з Германом, але я ще остаточно не вирішила, чи готова дати йому ще один шанс.

Коли задзвонив телефон, я чомусь вирішила, що це Мирося не витримала і вирішила все-таки набрати мене перед сном, але я помилилася. Номер невідомий. Коливаюся всього кілька секунд і відповідаю, довірившись передчуттю.

— Це я, — звісно він. Чую голос Аса і завмираю, поки мурашки обліплюють моє тіло. Подзвонив. Навіщо? — Як ти?

— Якими будуть твої припущення? — Вимовляю втомлено, уявляючи, як кладу голову йому на плече.

— Злишся на мене? — хмикає з сумом.