Розділ 15

Вилітаю з кухні, біжу на вихід, бо хочу негайно звідси поїхати, щоби більше не бачити його і не чути. На ґанку стикаюся з Солею, ледь лобами не стукнулися.

— Ти випадково мого Аскольда не бачила? — Боже, як же мене зараз бісить її радісна усмішка. Я погана сестра, нікудишня. Вже починаю замислюватися чи хороша я насправді людина.

— Уявлення не маю, де твій Аскольд! Твій наречений — ти й стеж за ним, — ох, правду тут ніяк не скажеш.

— А червона чого така? — Солі ще вистачило розуму притримати мене за руку, щоб краще роздивитися моє обличчя, яке пережило пристрасний поцілунок з її нареченим.

— "Ці дні" несподівано почалися, — щось я останнім часом стала безсовісною брехухою. — Треба їхати, у нас з Германом є деякі плани на цей вечір.

— А він нічогенький такий, симпатичний. І машина в нього начебто не таратайка якась, хоча до автопарку мого Аскольда, йому, звісно, далеко. Але, зважаючи на все, гроші сяк-так цей Герман заробляти вміє, — завжди нудило від її меркантильності, але сьогодні Соля мене особливо дратує. Навіть розмову підтримувати не хочеться. Вириваюся, киваю і квапливо злітаю зі сходів.

— Твої батьки пропонують нам залишитися, — Герман вже біля мангалу, встиг познайомитися з моїм татом і, напевно, сподобатися моїй мамі, якщо вже вона запропонувала доповнити їхню сімейну ідилію.

— Але ми не залишимося, щоб не псувати атмосферу свята, — беру Германа за руку, почне упиратися — потягну до машини силою. Ось такий у мене настрій. Жахливий! — Татусю, мамусю, дякуємо за запрошення, гарного вам вечора! — а тут ще краєчком ока помічаю, що Соля таки знайшла свого нареченого і ще сильніше смикаю мого кавалера в бік воріт.

— Устино, що це ти сьогодні така знервована? Де твої манери, доню? Мені за тебе соромно, я наче вас із Солею однаково виховувала,  — Мама за звичкою вирішує зробити мені зауваження. Але сьогодні це вона дарма почала.

— Де мої манери? На дні бездонної прірви, яка поділяє мене та всіх вас. Пробач, що мені не вдалося підіграти вашій бездоганності. Я просто хочу забрати свою машину і забратися звідси до біса! — Відчуваю, що у мене починається істерика. Було б непогано, якби мене зараз хтось міцно обійняв до хрускоту, заспокоїв, дав зрозуміти, що я не сама, що мене люблять. Але цього нема кому зробити. Як завжди, я сама по собі.

— Якщо розібратися, то це не твоя машина. Батьки її тобі подарували на день народження, — вставляє Соломія, підливаючи масла у вогонь.

— Ти права. Це важливе уточнення. На свою машину я ще не заробила. Тоді я вам її повертаю. Продайте, а за виручені гроші купіть від мене нареченій весільний букет, — так, я психанула, підняла бучу, і я налаштована рішуче. Навіть не уявляю, що таке має статися, щоб я коли-небудь знову сюди повернулася. Розвертаюсь і йду до воріт, цокаючи підборами по тротуарній плитці. Вже однаково залишиться Герман або відвезе мене назад до міста.

Ас при цьому не вимовив жодного слова, але я в його бік і не дивилася. Несила і боляче.

Істерики нікого не прикрашають, але в мене просто накипіло.

— Устино, що це ще за вибрики такі? Ти поводиш себе огидно і по-свинськи! — вигукує мені мама навздогін. — Невдячне, неврівноважене дівчисько! Я чекаю на твої вибачення! Повернися негайно! Май на увазі, пізніше цю ситуацію буде складно виправити! — Вона думає, що мені хочеться її виправляти. Допекли!

Чую, як, спішно попрощавшись із моїми, мене наздоганяє Герман.

— Вибач за цю сцену. Ти можеш їхати, я сама дістануся центру, — кидаю йому на ходу, не дивлячись на хлопця, якому я теж зіпсувала вечір.

— Не вигадуй. Давай, сідай до машини і спробуй заспокоїтися, — завертає мене до свого мерса, дбайливо торкнувшись моєї спини. Відчиняє дверцята, допомагаючи сісти і якийсь час спостерігає, як я намагаюся безуспішно пристебнутися, а потім робить це сам, взявши мої тремтячі руки у свої. — Устино, подивися на мене.

— Мені соромно… за все, що я там влаштувала, — бурмочу, не підводячи очей.

— А от я не думаю, що це ти у всьому винна. Сімейка в тебе, звісно, ще та. Особливо сестра. Красива і безжальна стервоза. Не лізтиму до тебе в душу, захочеш, розповіси сама. Зараз я просто хочу показати тобі один фокус, а потім ми поїдемо знімати стрес, — дивно, як це йому ще не захотілося від мене втекти, але його спокійний тон мене трохи розслабляє.

— Який ще фокус? — піднімаю голову.

— Дивися мені в очі, скривджена дівчинко. Уважно, не відволікайся і роби вдих, тільки коли мої пальці стискатимуть твої зап'ястя. І видихай, коли відчуєш послаблення, — м’яко наказує.

Не сперечаючись, пірнаю поглядом у вир цих карих очей, слухняно вдихаючи і видихаючи, поки тяжкість з душі нарешті не почала відступати, а амплітуда моїх емоцій майже вирівнялася.

— Краще? — всміхається Герман. — Знаєш, у імпульсивних дівчат є один плюс, вони такі ж гарячі і по хорошому божевільні в ліжку.

— Тільки один плюс? Це мало, тож похвалитися мені нема чим, — хмикаю у відповідь.

— Ось, вже й посміхнулася. Ризикну запропонувати тобі один спосіб підняти настрій. Як ти ставишся до роликів?

Ну, і що мені йому відповісти? Що до роликів я ставлюся так само як і до сексу, жодного разу не пробувала? 

— А можна самокат? — корчу страждальну мармизу, уявивши себе на роликах у цій сукні.

— На самокаті навіть моя бабця зможе, — пирхаючи, Герман сідає за кермо. — Ти навчишся, буде весело. Помахай ручкою у вікно. Наречений твоєї сестри вийшов з двору і дуже пильно на нас дивиться. Мабуть, хоче переконатися, що ми нарешті вшилися.