Розділ 13

Ви тільки подивіться, який самовпевнений! Цілуватися він зібрався! Це ми ще побачимо.

Незважаючи на те, що я вже кілька років живу в Києві — місто знаю погано і в цьому районі, куди мене привіз Герман, жодного разу ще не була. І відповідно цього готелю не бачила. Будівля красивезна, стильна, бо грошей у ремонт, певно, вбухано чимало.

Так, стоп, чого це він мене в готель притягнув? Після кави одразу в номер? Дідько, я нервую. І так щоразу, коли зберуся піти з кимось на побачення. Некомфортно мені на цих побаченнях хоч ти трісни!

— Вирішив одразу почати хвалитися і привіз на свою територію? — ловлю погляд уважних карих очей. Герман галантно відчинив мені дверцята, допомагаючи вийти. — Усі хлопці на першому побаченні такі джентльмени, аж страшно стає, — я теж прямолінійна, тож нехай звикає.

— Для мене подати дівчині руку — зайвий привід до неї торкнутися, — мої підколи Герман сприймає спокійно. — Я керуючий цього готелю, цього та ще двох. Але я точно знаю, що тут нас смачно нагодують, бо кухар на цій кухні справжній скарб.

— Смачно поїсти я люблю. Через це іноді доводиться сідати на дієту і тоді я стаю дуже злою мегерою. Тобі пощастило, що я не в тій фазі, — блін, про що взагалі розмовляють на побаченнях. Якщо він не перехопить ініціативу, я почну теревенити про екологію, наганяючи на нього сон.

Спостерігаю, як працівники готелю заметушилися, побачивши боса. У цій ролі Герман почувається дуже впевнено. Видно, що його поважають і трохи побоюються. Мені теж імпонують чоловіки, які вміють вирішувати проблеми та знають, чого вони хочуть від життя. Мені от хочеться, щоб він змусив мене хоч на якийсь час не думати про нареченого моєї сестри.

— У тебе ж сьогодні повністю вільний вечір? — багатозначним тоном запитує Герман, після того, як я вивчивши меню, зробила замовлення. — Просто мені хотілося б провести з тобою більше часу.

— В одному із номерів? — кидаю прямо в лоба.

— Ні, — хмикає він, похитавши головою. — Не думаю, що ти з тих дівчат, яких можна вже на першому побаченні затягнути в номер і задовольнити усі свої фантазії. Можна просто погуляти, а потім завалитися в нічний клуб і потанцювати.

— Ти вмієш танцювати? — не знаю, чому його розсмішило моє запитання. І взагалі, я спочатку вирішила, що він облизується, дивлячись на свою солянку, а потім до мене дійшло, що це в нього така реакція на мене. Отака я сьогодні апетитна. Цікаво, Ас теж вміє танцювати? Напевно, вміє. І внутрішній голос відразу підказує, що на весіллі я зможу вдосталь помилуватися танцем молодят. Бажання не йти на це чортове весілля росте з кожним днем, навіть якщо при цьому мої батьки мене зречуться. Я й так уже давно почуваюся сиротою за живих предків.

— Устино, ти так дивуєшся, наче я дав тобі зрозуміти, що змінив стать. Так, я вмію танцювати, і мені це подобається. Що тут такого? Твої таргани не люблять рухатися у такт музиці? — Герман продовжує посміхатися.

— У мене є до тебе одне прохання. Моя машина залишилася у батьків. Підкинеш мене до них, як пообідаємо? Це пів години їзди звідси. А потім подумаємо, як і де ми продовжимо наше побачення, — за клуб та танці поки що навмисне мовчу. Ну не люблю я нічні клуби, ці спітнілі тіла, підігріті алкоголем. І повільні танці не люблю, коли хлопець, притискаючи тебе до себе, намагається облапати і як мінімум облизати тобі вухо, шепочучи непристойності. Я люблю танцювати, прибираючи у квартирі, коли мене ніхто не бачить, ось така я дивачка.

— Не питання. Потрібно, значить, поїдемо. Устю, ти нервуєш? У тебе в погляді дві напнуті струни, — це ж треба, відчув. Хоч як я намагалася триматися спокійно і навіть посміхатися — Герман мене розкусив. — У мене є шанс тебе розслабити чи це пов'язано з тим, що я тобі не дуже подобаюсь?

— Шанс є. Все залежить від твоєї креативності та манер, — витримую його погляд, який цього разу затримався на мені трохи довше. Герман має певний шарм, я до нього придивляюсь, але серденько ще досі не тьохнуло, нема іскри, але поки що я педалі крутити назад не збираюсь.

— Сіроока, мені до смаку твій характер, — кладе свою долоню поверх моєї руки. — З одного боку тактовна, з іншого провокуєш шпильками. Отже, для себе ти ще не вирішила, подобаюсь я тобі чи ні. Все-таки все визначить поцілунок, тому що на такі речі, як розмір гаманця та зовнішність, ти не особливо клюєш.

— А ти любиш казати все прямо.

— А навіщо мені, дорослому самодостатньому чоловікові, говорити еківоками? …Як тобі старання кухаря?

— Це справді було смачно. Не варто мене приводити сюди занадто часто, інакше я в цю сукню більше не влізу, — мені справді сподобався жульєн і салат, а сирники то взагалі пальчики оближеш.

— Головне, щоб влазила в панчохи, — посміхаючись, підморгує мені Герман, а потім із задоволеним виглядом милується моїм рум'янцем.

   Машина Аскольда ще стоїть біля будинку батьків. Від однієї тільки думки, що я його знову побачу — моє дурне серце починає свій шалений галоп, горло стискає спазмом, коліна тремтять. Потрібно зайти привітатись з усіма, але чи варто брати з собою Германа? Ось у чому питання. Ми не зустрічаємося, начебто немає сенсу знайомити його з батьками. Ще вирішать, що у мене з ним все серйозно. А я ще сама не знаю, чи матимуть ці побачення продовження. Але мені якогось біса хочеться, щоб мої рідні і особливо Ас довідалися, що мене привіз хлопець.

Зараз у моїй поведінці і, зокрема, в моїх бажаннях ні краплі здорового глузду, я все це розумію, але не можу вчинити інакше. Іноді потрібно зробити дурість, наслідки якої тебе протверезять і повернуть до реальності. Якось так. І я вигадала, як «показати» Германа.

— Вчора моя манюня не заводилася. Глянеш? — Наскільки я зрозуміла, Герман розбирається в двигунах і взагалі обожнює машини. — А я поки що забіжу на хвилиночку в хату. Добре? — Не можна сказати, що я збрехала, машина дійсно вчора не завелася з відомої мені причини. Соромно, що довелося схитрувати. Сподіваюся, Ас поставив акумулятор на місце.