Розділ 12

Устина

Мій шок у шоці, плюс до всього в голові змішалося стільки емоцій та думок. Опинившись у своїй квартирі, притулившись спиною до вхідних дверей, розгублено проводжу рукою по обличчю. Відчуваю на собі його запах, ніби Ас стоїть поряд.

Це ж треба… спала у нього на колінах і було так зручно, добре, спокійно. Наче я маю на це право.

Чому він особисто повіз мене додому? Хотів втекти від Солі?

А його слова про їхню домовленість взагалі у мене в голові не вміщаються! Невже можна аж так любити гроші? Я не вірю, вони дурять самих себе. Може, поговорити з сестрою, щоб схаменулася? Хоча ні, не вийде і слухати мене не стане. Вирішить, що я заважаю її щастю. Ці дрова вона має наламати сама, сама зрозуміти помилку, якщо буде на це здатна, і змінити ситуацію, якщо вона захоче її міняти. Раптом її все влаштовує. Ось мене не влаштовують питання без відповідей. Адже міг мене розбудити, висадити і розпрощатися. Чому не став?

…А ще цей його штормовий погляд. У цій густій бірюзі стільки несказаного. Чому моє серце не на місці, чому воно дурне досі на щось сподівається? Мабуть, я теж обманюю себе. Аскольд та Соля одружаться, ось від цього мені потрібно відштовхуватися, відтинаючи свої безглузді ілюзії.

Настрій не дуже, але я навряд чи тепер засну, хоча на годиннику лише п'ята ранку. Заварюю собі міцну каву. П'ю маленькими ковточками, стоячи біля вікна на кухні і дивлячись, як прокидається наш двір. Як сусід із п'ятого поверху потягнув на прогулянку свого мопса, а хлопець зі сто вісімнадцятої рвонув на пробіжку у своїх кислотно-лимонних кросах. Чіпляюсь думками за що завгодно аби тільки не думати про Аскольда. Прибирання затіяти чи що? Після прибирання думки завжди стають на місце.

Дочекавшись восьмої ранку записуюсь на нігті до своєї знайомої, благо Ксюша знайшла для мене «віконце».

Готуюся на побачення як годиться, наводжу марафет і ламаю голову над тим, що вдягнути. Щоб не виглядати занадто доступною і в той же час, щоб не здаватися занадто закритою. Тут ще такий нюанс… Адже я хочу, щоб Герман відвіз мене до батьків, треба забрати мою машинку, а Ас із Солею збиралися погостювати до вечора на радість нашій мамі. Тож я можу їх ще побачити. І заради такої нагоди джинси із футболкою не годяться. Потрібно щось відпадне, щоб відчути себе елегантною, бажаною, незабутньою. Жінкою на всі сто.

У мене є дві сукні для дуже особливих випадків, тому що коштують вони недешево. Мирослава мало не силою змусила мене їх купити. Я не люблю витрачати багато грошей на ганчір’я, я економна, але моя подруга навела аргумент, проти якого не попреш. Натиснула на те, що на прийомах, які іноді проходять у нашому міністерстві, хай навіть наймолодший помічник міністра, але я маю виглядати бездоганно. Ось так у мене з'явилася приголомшлива червона і сукня насичено-синього кольору, я її називаю сапфіровою. Вона точно такого кольору, як камінь у перстні Аскольда. Ось… знову я про нього думаю.

Червону вдягнути не наважуюсь, вона якраз підійде для весілля сестри. Такий кричуще-яскравий колір пристрасті, спеціально одягну якщо наважуся піти на те їхнє свято.

А от сапфірова сукня сьогодні піде гуляти. Я в ній дуже собі подобаюся. Вона однотонна, без рукавів, декольте півколом, приталена, вище коліна і спереду грайливий розріз. Якщо одягнути панчохи, сісти і закинути ногу на ногу, буде видно мереживо. Так і зроблю! А ще легкий, ніжний макіяж та локони! Герман язика проковтне!

Ледве встигла до другої години. Збиратися на побачення так втомливо, особливо коли нічого не відчуваєш до хлопця. Був би це хтось інший — пурхала б як метелик. Але про іншого думати не можна. …Він належить лише собі. Знову вриваються в думки кинуті ним слова. І про те, що він ходить до спальні моєї сестри за бажанням. …Отже бажання все-таки є. Злюсь на нього. Так, це те, що мені зараз потрібне. Злитися! Через те, що Аскольд такий егоїст, що думає лише про себе, використовує людей і взагалі боягуз!

Все, видихаю та йду на побачення. Можливо, Герман справді заслуговує на шанс.

Виходжу з під'їзду, а Герман з відвислою щелепою відлипає від крила свого мерса, роблячи крок мені на зустріч. Він симпатичний хлопець, високий, статний, темноволосий, кароокий. І усмішка в нього приємна.

— Воу! Ти надзвичайна, — бурмотить, розглядаючи мене, як це роблять чоловіки, які перестали соромитися ще в третьому класі і за своє життя встигли багато чого спробувати. — Вибач за банальність, Устино, але дивлячись на тебе — я на все згоден. Тож користуйся моментом.

— Я дівчина скромна, мужиків розкручувати не вмію. Але за комплімент дякую, — посміхаюся.

— М-м-м… такій дівчині, як ти, скромною бути протипоказано, — Герман дуже впевненим жестом бере мене за руку. — Але я вже знаю, де ми вип'ємо з тобою кави. Ти взагалі обідала сьогодні?

— Якщо чесно, не встигла. Збиралася на побачення. Але кави буде достатньо, — сідаю на переднє сидіння, Герман мені допомагає. Ох вже цей підступний розріз на сукні... Судячи з виразу його обличчя, він встиг помітити мереживну гумку моїх панчох. Навіть приємно, коли чоловік зависає з таким очманілим виглядом.

Не думай про Аскольда, Устино, не ятри собі серце, він ніколи не стане твоїм, краще придивись до того, хто намагається тобі сподобатися.

— Гаразд, поки ми їдемо розкажи трохи про себе. Чим ти займаєшся? — перехоплюю ініціативу, ставлю питання і водночас спостерігаю, як він поводиться за кермом. Для мене це важливо.

— Готельний бізнес. Мені тридцять один, був одружений, дітей завести не встигли. Не бідую, у стосунках не перебуваю, але дівчатами цікавлюся, — до того, що він розлучений я не була готова, але тішить, що не приховав. Прямолінійний.

— А чому розлучилися? — Сама не знаю чому напружуюсь.

— Якось застукав, що вона сидить на колінах у іншого. Цього було достатньо, щоб викинути її речі з мого будинку. Я ревнивий. А ти що розкажеш про себе? Чого така налякана? Не бійся, я адекватний, просто маю свої принципи, — сміється Герман і я автоматично порівнюю їхній сміх. Боже, чому так відбувається, чому Ас у моїй голові?