Розділ 11

Аскольд

— Я взагалі не буду з тобою розмовляти! — Ображено пихкає Устина. Заводить мене шалено! Мене лякає моя реакція, але цьому є цілком адекватне пояснення.

— Обіцяєш? Ха, яка радість! Люблю їздити нічними дорогами в цілковитій тиші, — плююся іронією і досі задихаюся від незрозумілого мені полегшення.

Коли побачив її сьогодні на ґанку — очманів та впізнав миттєво! Ще б пак! …Вона така схожа на Алісу. Не знаю, як я себе стримав, якимсь чудом. За грудиною все стислося, а потім вибухнуло, встромляючись гострими голками у кожен нерв. Добре, що ніхто не помітив мого мандражу, як затремтіли мої губи, намагався розтягувати їх у посмішці. А насправді хотілося закричати на неї, відчитати і навіть покусати, стиснувши в обіймах.

Я сподівався, що вона в порядку. Сподівався її колись побачити. І тут такий сюрприз від долі, а моя доля, як мені відомо, у мене ще та садистка. Такий збіг був практично неможливим, шанс — один на мільйон. Глафіра сестра моєї нареченої. Сюр!

Я не хотів, щоб вона ось так тоді зникла, планував тримати її в полі зору і дружити, як останній мазохіст. Я ще при першій зустрічі офігів від її схожості з моєю загиблою дівчиною. Тому й відреагував ось так, і тому Устина мені одразу стала небайдужою.

А сьогодні життя зробило мені подарунок, підсунувши настільки екзальтований момент щастя, що я ледве стримав себе в руках. Ця паразитка ціла і неушкоджена, характер, правда, не цукор, але я іншого від неї і не чекав. Такі моменти, коли внутрішнє задоволення досягає свого піку, зі мною траплялися не так часто, можна на пальцях перерахувати: коли закохався в Алісу, коли вперше взяв на руки свою дитину, коли почув перше «тато», коли підписав свій перший багатомільйонний контракт, коли виграв парі, укладене з батьком, коли мій собака після затяжної хвороби знову став на лапи і сьогодні, коли зрозумів, що ця бунтарка все ж таки повернулася в моє життя. Я не відчуваю потреби тягнути її у своє ліжко, ні… це зовсім інше почуття.

Для мене важливо, щоб вона була. Щоб я міг бачити її хоч інколи. Так, це однозначно зсув по фазі. Це наслідки глибокої травми після того, як я втратив Алісу. І я розумію, що Устина це не Аліса, що вона мені її не замінить і не повинна, але… я зациклений на цих рисах обличчя. Для мене немає дівчини прекраснішої за неї…

— Як ти так можеш? — не минуло й п'ятнадцяти хвилин. Так і знав, що Устина довго в мовчанку грати не зможе. — Жити, спати, хотіти створити сім'ю із дівчиною, яку не кохаєш? Що ти за людина така? Адже в тебе є серце, душа! А всім живим істотам хочеться, щоби їх любили!

— Уті-путі, — усміхаюся. — Я відповім на твоє запитання. Мені допомагає загартована нервова система, а ще впевненість у тому, що мені не зроблять боляче. Тому що любов робить нас уразливими. З таким бізнесом і величезними статками — я маю багато ворогів і комусь із них може закортіти з почуття помсти відібрати у мене того, кого я люблю. Розумієш? Тому твоїй сестрі нічого не загрожує.

— Це страшно… і сумно, — зітхаючи, відвертається до вікна. — Неправильно ти міркуєш. Я не згодна. …Не хочу тебе жаліти, — обняла себе за плечі і затихла, заколисана дорогою.

А мене й не треба жаліти, я цього не терпітиму. Тобі потрібно просто зі мною зустрічатися час від часу, мені цього буде достатньо.

Поїхав спеціально об'їзною, щоб було довше. Дивлюся, Устина починає засинати, а за десять хвилин взагалі вирубилася і хилиться в мій бік. Поглядаю то на неї, то на дорогу.

Через деякий час, підкоряючись якомусь безглуздому імпульсу, відстібаю її ремінь безпеки і легенько смикаю на себе. Забурчала, заплямкала губами і… вмостилася мені на коліна.

І чого ти досяг, Асе? Всю ніч тепер кататимеш її, бо тобі стало приємно? Аж слина у роті зібралася. Дідько, так не повинно бути!

Устині по ходу зручно. Дрихне, не уявляючи, що зі мною коїться. Кладу на неї зверху свою руку і мені стає так спокійно… комфортно, наче я нарешті отримав омріяне.

Я запам'ятав її адресу, але проїхав повз її будинок. Зроблю ще пару кіл, не хочу порушувати свою душевну гармонію.

…Зупинившись у дворі навпроти під'їзду, збираюся духом, щоб розбудити цю буркотуху. Так же ж солодко сопить, як дитина у колисці. Гаразд, посиджу хвилиночку із заплющеними очима і розштовхаю цю соню…

Шия затекла так, наче голова в мене більше ніколи не крутитиметься. Морщячись, розплющую очі і… тихенько матюкаюсь собі під ніс. Світанок. Поза для сну, звичайно, незручна, але ситуація... ахова. Мило… ми разом переночували у моїй машині. Хах, і що мені їй сказати?

— Устю, — легенько трусю її за плече. — Доброго ранку. Виявляється, моя нога навіть краща, ніж твоя улюблена подушка?

Устина прокидається з незадоволеним стогоном, крекчачи випрямляється на сидінні, щока пом'ята, волосся стирчить у різні боки, але це найсексуальніша картина, яку я бачив останнім часом.

— Ти таке смішне каченя, — не можу стриматися, хочу сміятися, хоч якось випустити емоції.

— Досі вважаєш мене гидким каченям? — сердиться, приходячи до тями.

— Не скажу.

— Зізнайся, Асе, що ти ненормальний. Якого біса ти дозволив мені заснути і впасти на тебе, і чому не розбудив, коли під'їхав до будинку? Як це можна назвати, га? — Єдина жінка, котру мені хочеться заткнути поцілунком. Зазвичай я не вважаю буркотливу дівчину привабливою, але Глафіра виняток із правил.

Я дуже хотів би усе пояснити, але я не можу сказати тобі правду. Ти заплутаєшся, а потім заплутаюся я і ситуація ускладниться в рази. Нехай краще все лишається так, як є.

— Як це назвати? Пригодою, — приколюючись, знизую плечима. — Виспалася? — Розглядаю її обличчя і подумки б'ю себе по руках. Не можна чіпати, не можна хотіти, не можна зіпсувати їй життя.

— Ні. Ти твердий, — червоніє і відводить погляд, склала два плюс два. Собі почервоніти за компанію чи що через те, що затвердів так недоречно. — Знаєш, мені здається, що краще не вдаватися до подробиць. Піду досплю вдома, — додає ледь чутно.