Розділ 9

— Привіт, сіроока, — усміхається в слухавку Герман. — Знаєш, я спеціально не зашпакльовую подряпину на моєму мерсі, хочу, щоб вона муляла мені очі, нагадуючи, що одна дівчина, в якості вибачення, обіцяла мені побачення.

— Ого, вже ціле побачення? Донедавна це була просто філіжанка кави, — фиркаю у відповідь і дуже намагаюся, щоб це виглядало весело. Та насправді мені страшенно ніяково, адже поряд сидить Ас, продовжуючи свердлити мене своїм промовистим поглядом.

— Відсотки набігли. А чого ти хотіла, мала. Ще кілька разів відмовиш і тобі доведеться вийти за мене заміж, — продовжує басити Герман, не підозрюючи, що відбувається в салоні моєї автівки. Я навіть сама не розумію, що коїться.

— Якщо чесно, я збиралася подзвонити тобі завтра. В мене якраз день вільний. Можна зустрітися десь після обіду та нарешті випити кави. До того ж, мені складно змиритися з думкою, що ти вже другий тиждень катаєшся на подряпаній тачці.

— Воу! Невже вона погодилася?! Так налякала ідея вийти заміж? — Герман хлопець з гумором, я відразу це зрозуміла, коли він вилетів зі свого мерса, після того, як я зачепила його на перехресті. — Кажи, куди під'їхати та о котрій?

— Вулиця Григорія Ващенка, будинок 5, третій під'їзд. Давай о другій годині дня, — таки здаюся, мені справді потрібно переключити увагу на спілкування з абсолютно новою людиною в моєму житті. Спочатку було навчання, потім я так само завзято пірнула в роботу, але про особисте теж настав час подумати.

— Чудово, тоді до завтра, сіроока! — я сподівалася, ми побалакаємо трохи довше, щоб Аскольд втомився чекати, але Герман так швидко відключився і тепер вібрація напруги в моїй машині посилилася разів в десять.

— Живеш на Осокорках? — спокійним тоном запитує Ас, але його цікавість здається мені дивною та недоречною.

— Орендую там квартиру, — киваю, розглядаючи свій зламаний ніготь. Треба буде завтра встигнути ще й на манікюр записатися.

— До Львова вступила вчитися, щоб рідше бачитися з батьками? Адже ти з цієї причини не живеш з ними? — Таке враження, що йому самому не хочеться повертатися до будинку.

— Який прозорливий. А мені також можна ставити запитання? — Тепер дивлюся прямо на нього, різко скинувши голову. Ас навчився контролювати свою міміку, а от вираз очей йому підкорити складно.

— Запитуй, — упевнена, він знає, про що саме я хочу спитати.

— Чому ти вибрав мою сестру?

— Питання дуже особисте, я тобі не давав такого доступу. Тому наступне питання, будь ласка, — голос звучить сталлю, в очах обурення, там стільки емоцій, які він чомусь тримає на прив'язі… ох!

— Костюм від "Brioni" і весь цей шик на честь знайомства з майбутніми родичами чи це твоє повсякденне вбрання, крутелику? Як на мене так надто багато пафосу, Аскольде Адамовичу.

— М-м-м... твій характер не змінився, Глафіро. Герман, це хлопець, якого ти тримала на чорний день, щоб скористатися ним в хвилину смутку? — примружившись, ріже мене своїми словами, безжально, жорстко.

Замахуюсь, щоб дати йому ляпаса, але Ас перехоплює мої зап'ястя, стиснувши їх до болю.

— Я теж на тебе, між іншим, сильно злюсь, — шипить мені в обличчя. — За те, що тоді втекла. А я тебе шукав, кружляв лісовими дорогами і прилеглими дачними ділянками. А коли через тиждень прочитав новину у соцмережах, що на березі Орілі знайшли вбитою зниклу дівчину з Кам'янського… Зі мною трапився нервовий зрив, бо я всіма правдами та неправдами потрапив на упізнання тіла тієї нещасної, думаючи, що це ти, Устино! …Трясця, якийсь шокуючий збіг. До сьогодні я не знав, що ти рідна сестра Соломії, вона не показувала мені твої фото, а мій помічник, якому я доручив зібрати на усіх вас досьє, переконав мене, що з родичами моєї нареченої все чисто. Я не мав часу перевірити інформацію особисто. Дурень, буде мені відтепер уроком. Тому… коли я тебе сьогодні побачив, мені захотілося тебе схопити і витрусити з тебе душу!

— Треба ж, після слів «ти мені не потрібна» ти ще й переживав, виявляється, і всі ці роки злився, — хмикаю. — Це було давно, Асе. Ми обидва вчинили по-дурному, нічого серйозного і не було, якась симпатія з мого боку та наївні ілюзії. Ніхто нікому нічого не винен. Домовились? — відчуваю, що мене нарешті перестало теліпати, загострення нереалізованих бажань вгамувалося і тепер я готова давати відсіч. — Сподіваюся, ти будеш щасливий з моєю сестрою, що вам буде комфортно разом і вся та лабуда. А тепер відпусти мене.

— Розмову ще не закінчено, Устино!

— Аскольде, нам нема про що розмовляти. Ми чужі один одному люди, — карбую твердим голосом. Моя справжня жінка вирішила таки взяти себе в руки.

— Радий, що ти це усвідомлюєш, — цідить жорстким тоном Аскольд. — Тому більше жодних гострих реакцій через старі образи? Лади? — колір очей став на два відтінки темнішим, дев'ятибальний шторм не інакше, жовна грають, а губи зімкнулися в пряму лінію.

— Без проблем. Можеш не сумніватися, Войцеховський, я дуже рідко траплятимуся вам із Солею на очі, бо планую впритул зайнятися своїм особистим життям і нарешті розпрощатися зі своєю цнотливістю, — останніми словами я його добила. Здивування на його обличчі просто безмежне!

— Ти що досі не… ти… Як таке можливо? І навіщо? — дивиться на мене як на чудо-юдо якесь.

— Ну, тебе це взагалі ніяк не стосується! Вже точно не для якогось магната себе берегла. Все, вилізай із моєї машини. Прийду за хвилину! Інакше завоняєш мені тут усе своїми парфумами, мене потім нудитиме! Відразу видно, що туалетну воду тобі Соля вибирала, — демонстративно натискаю кнопку, відкриваючи вікна для провітрювання, спостерігаючи, як Ас знехотя відкрив дверцята.

— Домовилися ж, без гострих реакцій, — це мужнє обличчя навіть коли невдоволено кривиться — все одно залишається дуже привабливим.

— Не ображайся, Асе, але це правда. Дуже важкий і приторний запах, у мене навіть голова розболілася після десяти хвилин спілкування з тобою.

Його зачіпають мої слова, про що б ми не говорили. Знов став стовпом і не йде. Так і хочеться крикнути: «Біжи до хати, бовдуре, там на тебе твоя ненаглядна зачекалася!»