Розділ 5

 — Цікаво, яким місцем ти мене слухала, Глафіро? Кохання — це так суб'єктивно, а у чоловіків воно взагалі стиснуте до слова «комфорт». І комфортно мені тільки з самим собою, тож роби висновки. А те, що ти читала у книгах чи  дивилася у кіно — це все рожеві поні. На коханні, як і на красі — роблять гроші. Не чекай від чоловіків кохання, Глафіро. І тоді щастя у твоєму житті буде набагато більше, — затарившись у супермаркеті, виїжджаємо зі стоянки, і цей розумник вправляється у красномовстві. — Я дарую тобі цінні поради, між іншим. На твоєму місці я записував би.

— Годі називати мене Глафірою, — таки не витримую.

— Ні, а-а, — трясе головою. Як можна бути одночасно таким привабливим та нестерпним? — Навіть знати не хочу, як тебе звати насправді. Тепер ти назавжди залишишся для мене Глафірою. Знатимеш, як брехати, дивлячись у мої чесні очі.

Тепер сміюся вже я, заливисто, поки сльози на очі не навернулися:

— То ти був чесним зі мною?

— Ти здивуєшся, каченя, але я взагалі не брешу. А тобі з твоїм струсом шкідливо так реготати. Не розкажеш, чому не хочеш спілкуватися з сестрою? Я теж уважно слухав те повідомлення, — знизує плечима. — Чим вона тебе образила?

— Це складно, Асе. Тому я не буду про це з тобою говорити, інакше я точно виглядатиму жалюгідною. А такою мене бачила лише моя подруга, вона єдина, кому я по-справжньому довіряю. Краще ти розкажи мені, кого я тобі нагадую? Ти обмовився, що вирішив мені допомогти, бо я тобі когось нагадую.

— Вибач, Глафіро, але ти теж не входиш у вузьке коло моєї довіри. Говорити правду і розкривати душу — це різні речі, — мені здалося, що в очах штормового моря промайнув смуток. Може, Ас таки був колись закоханий, а потім щось трапилося… і він вирішив, що ця «фігня» не для нього?

— Тоді послухаємо музику, — тягнуся до магнітоли, але мою руку зупиняють його холодні пальці.

— Я не слухаю музики в машині. В машині я слухаю дорогу. Одне з моїх правил. Без винятку. І не зітхай так, — викарбував кожне слово і справді насуплено дивиться на дорогу. Я йому про щось нагадала. Про щось неприємне.

Зрештою я задрімала, може пігулка таки подіяла, може мовчання Аскольда. Зате прокинулася від пташиного співу, подиху вітерця з сосновим присмаком, який торкнувся моєї щоки... А ні, щоки торкнувся Ас кінчиками прохолодних пальців.

— Підйом, приїхали, — вимовляє спокійно, тихо, ніби вийшовши з машини в цьому мальовничому місці він відразу відчув умиротворення.

— Чому у тебе такі холодні руки? — бурмочу, протираючи очі.

— Кохання не гріє, — хмикає Ас, попрямувавши по доріжці до будинку, обігнув його і зник за рогом.

Тут і справді дуже красиво, хтось із душею доглядає за декоративною ділянкою коло хати, стриже газон і кущі барбарису. Столітні сосни рвуться в небо, такі величні, що хочеться їх обійняти.

— Я люблю обійматися з деревами. Що тут такого? — Відповідаю на спантеличений погляд Аса, який на відміну від мене обіймається з якимсь чоловіком.

— Знайомся, Артеме. Це Глафіра, борець за чистоту довкілля. Тимчасово взяв над нею шефство. Сподіваюся, ми тобі не завадимо, — вони підходять ближче, і Ас знайомить мене зі своїм хрещеним, якому мені складно посміхнутися без співчуття. Мені справді дуже шкода, що доля обійшлася з ним так суворо. Втратити всіх, кого любив, це, мабуть, найскладніше випробування в житті. Але очі у Артема живі, темно-карі, добрі. Мені він сподобався. Іноді відчуваєш енергетику людини і цього достатньо. Ти можеш нічого не знати про цю людину, але поруч з нею тобі стає комфортно.

— Зараз розведемо багаття і робитимемо шашлик, — бадьоро заявляє Аскольд, взявшись за сокиру.

— А мені чим допомагати? — нервово ковтаю, бо Ас оголив торс… і я остаточно поплила. Трясця, хіба так можна? Це однозначно заборонений прийом! Не можна так травмувати бідну чутливу дівчину красивим чоловічим тілом. Аскольд теж має сильну енергетику. Цю харизму не можна не відчути, ментально вона бере тебе в полон, приковує до себе, змушує хотіти бути поряд з володарем цього карколомного шарму. Мені досі не віриться, як склався ланцюжок подій сьогоднішнього дня. Від плакату на пікеті «Дайте нам дихати» — до пікніка у лісі із сином промислового магната.

— А ти зроби салат. Овочі на столі. Вже миті. Кожна жінка має це вміти, — відповідає Аскольд. Інтонація в його голосі мене підкуповує, з одного боку було сказано владно, з іншого — м'яко. Він якось дивним чином це поєднує.

— Кожна? Ти це моїй сестрі скажи, — фиркаю, згадуючи головну відмазку Соломії років із десяти «у мене манікюр». Наша принцеса і до цього дня не займається хатніми справами, не готує, береже себе для себе коханої, ну і трішечки для свого майбутнього чоловіка. Сказала, що полюватиме лише за найкращим, бо їй є що йому запропонувати. І спілкуватися мені з сестрою не хочеться тільки тому, що нам нема про що з нею розмовляти. Ми дуже різні.

А ось я вмію робити салат. І дивлячись на те, як загадковий сексуальний парубок рубає дрова, цей салат має вийти особливо смачним.

Вражає вже те, що цей крутелик вміє працювати руками, розводити багаття, готувати м'ясо. Раніше мені здавалося, що такі, як Ас, повинні бути білоручками і позерами. Про щось тихо перемовляються з Артемом, поки я «жіночою рукою» накриваю на стіл у альтанці. Артем говорить мало, короткими реченнями із двох-трьох слів. Видно, що душа цієї людини пошматована, але він радий присутності Аскольда. Одного разу я навіть встигла помітити, як Артем усміхнувся.

— Божечки, як же смачно, — я так зголодніла, що мало не шматками ковтаю цей шашлик. І мені вже начхати на манери, їм руками, писок у кетчупі. На природі можна собі дозволити. Ас тільки поглядає на мене і посміюється, їсть поволі, з насолодою. — Вже сутеніє. Адже ми скоро поїдемо назад?

— Заночуємо тут, — кидає Аскольд, і я завмираю. — А в чому проблема, Глафіро? Згадала про легковажність та необачність? — скидаючи на мене очі, посміхається. — Ти в безпеці, видихни. Ночами я не перетворююся на монстра. Тебе тут ніхто і пальцем не чіпатиме. Я взагалі завалюся спати у гамаку.