Розділ 4

— Ви не тільки повітря отруюєте, ви ще й людей викрадаєте, — видихаю, вчепившись у спинку переднього сидіння. — Попереджаю, я зараз зателефоную до поліції!

— Якби хотіла — давно б уже зателефонувала, — хмикає Аскольд, повертаючи на міст. — І що ти їм скажеш? Я брала участь у неузгодженому з місцевою владою пікеті, постраждала у сутичці і тепер якийсь зіпсований намаханий мажор намагається про мене подбати?

— О, так ось як це називається?! А хто тобі сказав, що мені потрібна твоя турбота? Ще й така, у наказному тоні?

— Ох, Глафіро, ти таки дивна. Ми начебто й голову тобі перевірили… А може, немає в тебе ніякого струсу, може, це твій природний стан, га? — Як же він може злити, коли починає розмовляти таким знущальним тоном. Щоправда, подумавши, продовжує далі більш спокійно. — Я дорослий чоловік, каченя. І я вихований брати на себе відповідальність і доводити справу до кінця. Лікар сказав, що тобі не бажано залишатись самій, а ти, судячи з повідомлення твоєї матері, залишилася сама. Не хочу бути винним, якщо у тебе запаморочиться голова, ти впадеш і зламаєш собі шию. Скажімо так, тобі просто пощастило опинитись у потрібному місці, у потрібний час. Я хочу відвідати старого друга сім'ї і ти складеш мені компанію. До речі, багато дівчат лікті кусають від заздрощів, бажаючи опинитися на твоєму місці, тут, зі мною.

— Зараз лусну від гордості, — кусаюся у відповідь іронією. — Хто тобі сказав, що я хочу з тобою бути? Надто високої ви про себе думки, князю.

— Якби не хотіла — знайшла б спосіб позбутися моєї нав’язливої уваги, — сарказмом він жонглює просто відмінно. — Розслабся, я звик до того, що дівчата на мене залипають, їх довкола занадто багато ошивається. Молодших, старших, які бажають потрапити в моє ліжко або вискочити за мене заміж, бо мій фінансовий стан надто спокусливий. А ти за своєю природою допитлива, наївна, страшенно довірлива дивачка, яка напевно вірить у добро і ще гірше — в любов. Тож світ тебе ще не раз здивує і надає запотиличників. Хочу попередити відразу, щоб ти не вишукувала жодних романтичних причин, я цією фігнею не захоплююсь. Зітхання-страждання, страсті-мордасті, люблю навіки-тільки твій — ось ця лабуда не для серйозних пацанів. Я на це свій час витрачати не збираюся. Я просто нагляну за тобою, тому що ти мені декого нагадуєш, і мені таки хочеться, щоб з тобою все було нормально. І заразом я провідаю друга, мого хрещеного, який через трагічні обставини зараз веде усамітнений спосіб життя. Він втратив дружину та двох дітей у моторошній аварії. Він вижив... вони ні. Це я тобі розповідаю для того, щоб ти не лізла до людини з розпитуваннями, бо він майже не розмовляє. Слухає тишу, мовчить та думає. Не терпить жалю та співчуття, але не проти, щоб іноді хтось із близьких його відвідував. Він має будиночок в мальовничому місці, майже на березі Дніпра, сосни, краса, чисте повітря. Все, як ти любиш.

— На лівий берег часто зносить заводські викиди та хмари графітного пилу, тож немає в цьому сосновому лісі ніякого чистого повітря, — навіщо я це ляпнула саме в цей момент…

Зі мною так завжди буває, коли мене хтось глибоко зачепить чи зворушить — я намагаюся здаватися гіршою, ніж я є насправді. Ас зворушив мене своїми словами, оголивши переді мною свою людяність і співчуття. Йому не байдуже, він не товстошкірий багатий виродок, він розуміє, що таке біль та смуток. І цим стає для мене ще цікавішим. Навіть незважаючи на те, що романтику Ас вважає фігнею, яка не варта його часу.

— Ти нестерпна і завжди всім незадоволена. Так ти собі хлопця точно не знайдеш. Ризикну припустити, що його в тебе немає. Я правий, Глафіро? — посміхаючись, кидає погляд у дзеркало заднього виду і мене від цього погляду огортає мурашками. Добре, що я сиджу на задньому сидінні і він не бачить, як моя шкіра вкрилася сиротами. — А ще ти, напевно, незаймана.

— Непристойно казати дівчині такі речі в обличчя, — червонію до коріння волосся і знову чую цей приємний сміх.

— Чудо ти в пір'ї. Ходімо, зайдемо до аптеки. Купимо тобі пігулки. А потім якихось продуктів у супермаркеті. У Артема вічно холодильник порожній, — зупинившись навпроти лівобережного «Варуса», Ас вискакує з машини. Я ж продовжую сидіти надутим червоним помідором. Як у нього нахабства вистачило заїкнутися і припустити, що я незаймана?! А якщо й так, то це не його діло! Не можна ось так бентежити дівчину!

— Я так розумію, після нашої невдалої відвертої розмови тобі потрібне особливе запрошення? — Протягує мені руку і я, повагавшись кілька секунд, подаю йому свою.

Звичайний, здавалося б, дотик. Допоміг вийти з машини і відразу відпустив, але… відчуття, які при цьому понеслися моїми венами — запустили в моєму серці незворотний процес. Моє серденько стрепенулося, підстрибнуло, тьохнуло, обійняло всесвіт і відразу й повітря здалося чистішим, і сонце яскравіше, і трава зеленіша. Як мало потрібно, аби розбурхати дівчачу уяву — простий знак уваги від хлопця. Причому від такого хлопця, на якого задивляються інші дівчата, грайливо посміхаються йому, навіть аптекарка, побачивши його, стала кокеткою.

— Чого знову надулася? — Виходимо з аптеки, і Ас відразу ж звертає увагу на мій кислий вираз обличчя.

— Ти заплатив за ліки, а я не хочу бути твоєю боржницею.

— Коли з'явиться «Червона книга» для особливих порід жінок, ти маєш у неї потрапити, як рідкісний екземпляр. Я сама, я сильна, я доросла, я самостійна, у мене такий характер, що тобі не зрозуміти, не турбуй моїх тарганів! Так? — Усміхається, хитаючи головою. — Ну-ну. Цікаво буде на тебе глянути, коли ти по-справжньому подорослішаєш.

Я не кожного разу знаходжу, що відповісти на його слова. Аскольд абсолютно правий в одному — якби мені не подобалася його компанія, я б уже разів десять могла розвернутися та піти. І це проблема, не вистачало ще ось так необережно закохатися. Ех, знала б моя Мирослава, у які я вляпалася пригоди. Так хочеться подзвонити подрузі — аж руки сверблять.