РОЗДІЛ 11. ТОЧКА ЗБОРКИ: ВИННИЙ ЛАБІРИНТ ТА СИМФОНІЯ ШІ

Моє життя в районі Олімпійської закінчилося так само стрімко, як і почалося. Власник квартири вирішив заселити туди родичів, і наш андеграундний «штаб», де стіни вібрували від фрістайлу, перестав існувати. Нам чотирьом — мені, Славіку та його друзям Вані й Льоші — довелося терміново шукати нове житло. Ми досить швидко переїхали на Лук’янівку, але цей переїзд став лише декорацією для мого внутрішнього колапсу.

Я загруз у глибокій, липкій депресії. Три місяці я не працював зовсім, перетворившись на тінь, що блукає кімнатами. Весь цей час Ваня, Славік і Льоша купували мені їжу та повністю закривали мою частину орендної плати за квартиру. Їхня підтримка була тихим рятувальним колом у морі моєї безпорадності. Проте через три місяці я зрозумів, що так тривати не може, і знову вирушив на пошуки підробітку. Я повернувся на будівництво до майстра, з яким працював раніше. Колись він дивувався, як швидко я схоплюю складні задачі, але зараз я був наче іншою людиною. Все, за що я брався, валилося з рук: недоробки, помилки, безглузді косяки. Майстер бачив мій стан, терпів і просто вказував на виправлення, але одного разу він сказав фразу, що врізалася мені в пам’ять: «Да, з твоїм станом у тебе точно не вийде ніде працювати, як тільки в мене».

Ці слова стали для мене хрестом, який він на мені поставив, і водночас викликом, який запалив іскру в попелі. Наступного дня я не вийшов на роботу. Я вирішив довести собі, що можу прийти до тями та знайти стабільну, цікаву справу, де зможу проявити себе. Саме тоді Ваня запропонував мені спробувати сили там, де працював сам — у магазині алкоголю Wine Point. На той момент я уявляв це як спокійну роботу касира, де не потрібно виснажуватися фізично. Ваня поговорив із керівництвом, і я пішов на співбесіду. Після чотирьох днів стажування настав час зустрічі з регіональним менеджером Владом. Поки я чекав на нього, мені було байдуже — депресивний фаталізм шепотів, що будь-який результат мене влаштує. Але коли Влад зайшов до магазину, я відчув дивний страх. Його впевненість наче тиснула на мої комплекси, вибудувані місяцями апатії. Проте розмова виявилася несподівано цікавою. Влад акцентував на моментах у продажах, які глибоко сиділи в моїй пам’яті ще з часів роботи в офісах. Це пробудило в мені справжній інтерес, нагадавши про успішні часи «продажника».

Так почався мій шлях у Wine Point. Перший місяць я «втягувався», а вже через два місяці вільно спілкувався з покупцями. Ця робота зачепила мене балансом між фізичною активністю та роботою з документами. Поставки на магазин були, але їх було небагато; спочатку було важко зорієнтуватись, де що стоїть, але потім я розібрався і з легкістю розставляв товар за пів години. Цього разу не було різкого підйому — я наче повільно просинався після важкого сну. Я знову почав купувати книги з філософії, психології та нейрофізіології, оскільки заробітна плата дозволяла це без фінансового дискомфорту. Але я знову захопився і почав працювати по сім-вісім змін поспіль, не відчуваючи фізичної втоми, як від інших робіт. Мені здавалося, що цього разу все буде добре. Так я пропрацював цілих пів року, поки нервова система знову не нагадала про себе. Стався черговий зрив: я виговорив керівництву все, що мене навантажувало, і звільнився.

Зима того року була важкою. Після короткого лікування я намагався знайти щось схоже на Wine Point. Працював продавцем у продуктовому магазині, потім — у вейп-шопі, але умови там були нестерпні: точка з картонними стінами, де було так само холодно, як і на вулиці. Але саме в тому морозі я знайшов спосіб озвучити свої пісні, не маючи грошей на студію та вокальної практики. Я відкрив для себе можливості штучного інтелекту. Завдяки ШІ побачили світ такі композиції: «Наша віра», «В пошуках змісту», «Там де ми падали» та «Там де вічна зима». Також я створив реп «Моє життя», який став маніфестом моїх відчуттів під час вільних вихідних у Wine Point.

Проаналізувавши свою поведінку, я вперше зрозумів, як саме я «запалююся» в роботі, перестаючи себе жаліти. Wine Point об’єднав у собі все: щирість вожатого, комунікабельність офісів і творчість, що народилася з гітари. Я зателефонував Вані й попросив допомогти повернутися. Мене взяли назад з умовою, що я буду вчитися на помилках. Саме тоді я усвідомив, що я не просто касир, а сомельє, який описує вина як картини. Настала осінь. Через потребу в грошах я знову взяв забагато змін і пропрацював місяць лише з одним вихідним. Через текучку кадрів мій графік знову став нестерпним — сім змін поспіль. Це призвело до третього вибуху: я влаштував істерику Владу і «наїхав» на колегу, який давно мене дратував.

Проте цього разу, коли я трішки заспокоївся, я зателефонував Владу і сказав: «Мені потрібно підлікуватися». До цього інциденту поставилися з розумінням. Повернувшись після лікування, я обговорив із керівництвом усі нюанси: в першу чергу не давати мені більше трьох, максимум чотирьох змін поспіль, навіть якщо я сам проситиму про це, щоб не було зриву знову. Так зараз і продовжую працювати над собою та у Wine Point. Аналізуючи яскраві моменти, я пробую писати реггі та вирішив завершити цю автобіографічну книгу на Booknet.

ПСИХОЛОГО-ФІЛОСОФСЬКИЙ РОЗДУМ

Цей етап мого шляху став великим уроком про межі людської психіки та ціну самосвідомості.

1. Феномен «Суспільства вигорання» та самоексплуатація

Дивлячись на свої зриви у Wine Point, я бачу в них ілюстрацію думок філософа Бюн-Чхоль Гана. Він стверджує, що сучасна людина — це «суб’єкт досягнення», який експлуатує сам себе до повного виснаження. Я сам став для себе катом, беручи по вісім змін поспіль. Моє рішення обмежити графік 4 змінами — це акт капітуляції перед власною природою задля збереження внутрішнього вогню.

2. Логотерапія: Сенс усупереч усьому

Слова майстра на будівництві про те, що я ніде не зможу працювати, крім як у нього, стали для мене тим, що Віктор Франкл називав «негативним сенсом». Франкл зазначав, що людина здатна витримати будь-яке «як», якщо у неї є «навіщо». Цей образливий коментар став моїм «навіщо»: довести, що я не приречений бути безпорадною тінню.