Непідвладний фактор

Я не люблю соціуму, великого мурашника, тому купив собі будинок за містом. Старі меблі та книги, які для мене цінності не несли, я здав букіністу. Залишалась лиш чорна соснова шафа – я довго дивився на неї сидячи коло каміна й однієї ночі я почув жіночих сміх, який йшов з неї. Я розібрав її і в світлі місяця побачив сходи, що вели до низу, сосновий ліс і захід сонця над ним. Я курив трубку і вдивлявся в гори із засніженими вершинами – так як я жив у тісному місті, внутрішня свобода стала для мене хворобою.

Згодом я дізнався, що в цьому будинку жив художник, який помер жахливою смертю, його картин ніхто не купував і він жив у боргах, дивився мертвими очима й тікав у філософію спіритуалізму – я бачив кілька книг з прізвищем «Брентано». Мені було важко зробити крок в інший простір, адже знав, що можу попрощатись з цим світом назавжди, але після нещасливого кохання я взяв найнеобхідніше і спустився по сходах на галявину.

На галявині стояв чоловік з сивим болем в очах. Він запросив мене знаком сісти на повалене грозою дерево.

-Як тебе звати?

-Ганс.

-Я власник будинку, в якому ти жив останні півроку, перед тим там жила сім'я, перед нею – ще кілька сімей.

-Скільки Вам років?

-Я зійшов у цей світ у 1847 році.

Я звернув увагу на його дивний одяг – складалося враження, ніби він був із музею, мені стало холодно, але він продовжив.

-Життя іноді – непередбачувана річ, я мало вірив сам у подібні речі, але коли прийшов з бару в Парижі, мене тоді гнітила думка, що красива офіціантка, з якою я тоді познайомився, може враз стати і повією, що все розпадається. От і я вирішив тоді продати душу, щоб зрозуміти мотиви падіння. Ти звичайно можеш ще повернутися у той світ, до речі, книги XVII століття були на моїй полиці, – сказав він усміхаючись.

-Добре. Але все, що Ви схочете, буде вашим. Крім одного фактору. Він не важливий зараз.

-Смерті, – сказав сміючись він.