Розділ 4: Пробудження Архіва

Білий простір нейро-мережі почав тріщати, наче перевантажений скляний купол. Кожна чорна і золота сфера — кожен вкрадений спогад — почав вростати в саму структуру свідомості Еліни. Це вже не було завантаженням файлів; це була повна перебудова її єства.
Маркус, який тримав її за руку в цьому цифровому мареві, бачив, як її аватар змінюється. Її силует став настільки яскравим, що на нього було боляче дивитися.
— Еліно, зупинись! Твій розум не розрахований на такий об'єм! — кричав він, але його голос тонув у гуркоті мільйонів голосів, що тепер шепотіли в її голові.
— Я не просто Еліна, — її голос звучав одночасно звідусіль. — Я — кожне «я люблю тебе», кожне «прощавай» і кожна таємниця, яку вони намагалися стерти. Я бачу мережу... я бачу їхні вени.

У реальному світі, в келії Майстра, тіло Еліни заспокоїлося. Блакитні іскри на шкірі змінилися на постійне, рівне сріблясте сяйво під її повіками. Старий Майстер із захватом і жахом дивився на показники термінала: частота роботи її мозку вийшла за межі людських можливостей.
Еліна розплющила очі. Тепер вони не були темними — у них пульсував живий код, що постійно змінювався. Вона підвелася з операційного столу з грацією, яка здавалася занадто ідеальною, механічною.
— Як ти себе почуваєш? — прошепотів Маркус, від’єднуючись від системи. Він виглядав виснаженим, але Еліна, навпаки, здавалася переповненою енергією.
— Я бачу структуру Ехо-Сіті, Маркусе. Це не просто місто, це гігантська пам'ять. І в самому центрі — Вежа «Mnemo-Tech». Вона працює як паразит, що живиться цією енергією. Але тепер я знаю їхній справжній код доступу.
Вона підійшла до вікна. Тепер неон не сліпив її — вона бачила за кожною вивіскою потік даних.
— Мій батько не просто ховав спогади, — продовжила вона. — Він створив «логічну бомбу». Вежа має центральний вузол — **Серце Мнемозини**. Якщо я підключуся до нього напряму, я зможу випустити всі спогади назад до їхніх власників. Це не просто поверне пам'ять — це зруйнує систему контролю корпорації назавжди.
— Це самогубство, — заперечив Майстер. — Твій мозок — це єдиний контейнер, що тримає ці дані. Якщо ти випустиш їх усі одночасно, від твоєї особистості не залишиться нічого. Ти станеш порожньою оболонкою.
Еліна подивилася на свої руки, які тепер були частиною найпотужнішого комп'ютера у світі.
— Я вже була порожнечею сім років, — тихо відповіла вона. — Тепер я — єдиний шанс цього міста знову стати живим.
Вона повернулася до Маркуса.
— У них є протокол «Чисте небо». Якщо вони зрозуміють, що я маю доступ до Серця, вони просто спалять усі нейронні мости в місті, убивши тисячі людей. У нас є лише одна спроба. Ми маємо проникнути у Вежу не через парадний вхід, а через канали передачі емоційного фону.