Розділ 2: Код «Помилка 68»

Цокання механічного годинника на столі Каї сьогодні здавалося особливо гучним, наче він намагався перекрити гул магнітних потягів, що проносилися за вікном. Кая сиділа на підвіконні, загорнувшись у темно-синє хутро, і спостерігала, як на сусідньому хмарочосі гігантська голограма дівчини рекламує синтетичну каву. Очі голограми були порожніми, як і в більшості мешканців Ехо-Сіті.

​Тихий сигнал термінала сповістив про прихід відвідувача. Кая не чекала нікого в таку пізню годину. Вона плавно піднялася, поправивши рукави свого темного шовкового халата, і активувала камеру на дверях.

​На порозі стояв чоловік, який виглядав тут так само доречно, як справжня квітка на смітнику. Його пальто було пошите з дорогого антистатичного матеріалу, що відштовхував дощ, а на зап’ясті блищав годинник, вартість якого могла б купити весь цей поверх.

​— Вхід вільний, якщо у вас є кредити і причина бути тут, — вимовила Кая в мікрофон.

​Двері з шипінням відкотилися. Чоловік увійшов, приносячи із собою запах дорогого тютюну та холодного нічного повітря. Він не став знімати пальто, лише обвів поглядом кімнату, затримавшись на полиці з паперовими книгами.

​— Рідкісний антикваріат, — промовив він низьким, оксамитовим голосом. — Як і ваші послуги, Кає.

​— Ви знаєте моє ім’я, але я не бачу вашого файлу в базі записів, — Кая сіла у своє робоче крісло, активуючи голографічні панелі. Світло від екранів підкреслило гострі вилиці її обличчя. — Хто ви?

​— Це не має значення для процедури. Називайте мене Маркусом, — він сів навпроти неї, і Кая помітила, що його руки злегка тремтять. — Мені сказали, що ви беретеся за випадки, від яких відмовляється навіть «Mnemo-Tech».

​— «Mnemo-Tech» працює за протоколами. Я працюю за результатом, — вона нахилила голову. — Що ви хочете видалити?

​Чоловік завагався. Він витягнув із кишені невеликий накопичувач — сріблястий чип, який використовують лише у вищих ешелонах корпорацій.

​— Це не просто спогад. Це системна помилка в моїй нейро-мережі. Вона з’явилася тиждень тому. Кожного разу, коли я засинаю, я бачу один і той самий код, що переплітається з образом... якого не існує. Мої техніки назвали це «Помилкою 68». Вони не можуть її стерти, бо вона вросла в корінь моєї особистості.

​Кая відчула дивний холод за коміром. Номер «68» змусив її серце пропустити удар — це був номер її житлового сектору, номер її квартири... і номер того самого заблокованого файлу в її голові.

​— Лягайте, — коротко кинула вона, вказуючи на операційний стіл. — Я подивлюся, що там за «помилка».

​Вона звично закріпила нейро-шлем на скронях Маркуса. Її пальці впевнено літали над сенсорами, вводячи його у стан глибокого трансу. Світ навколо Каї зник, поступившись місцем цифровій архітектурі чужого розуму.

​Вона очікувала побачити звичайні потоки даних, але те, що відкрилося перед нею, нагадувало не лабіринт, а палац, що руйнується. Серед золотих колон корпоративних спогадів пульсувала чорна діра. Кая обережно наблизилася до неї своїм свідомим аватаром.

​Раптом простір здригнувся. Перед нею спалахнуло зображення: маленька кімната, запах півоній і голос... жіночий голос, що співав колискову українською мовою.

​«Спи, дитино, в небесах...»

​Це був не спогад Маркуса. Це був відбиток, залишений кимось іншим. І найжахливіше — Кая впізнала цей голос. Це був голос її матері.

​Екрани в реальній кімнаті почали миготіти червоним. Датчики показували критичний рівень стресу. Кая мала б негайно відключитися, щоб не спалити мозок клієнту і собі, але вона застигла. У самому центрі цієї «Помилки 68» вона побачила маленьку срібну скриньку, ідентичну тій, яку вона бачила у своєму єдиному заблокованому файлі.

​— Хто ти такий? — прошепотіла вона в порожнечу, поки її пальці намагалися витягнути дані, перш ніж система безпеки «Mnemo-Tech» вистежить її сигнал.

Маркус різко розплющив очі й схопив Каю за зап’ястя саме в той момент, коли вона намагалася від’єднати нейро-шлем. Його погляд більше не був порожнім — у ньому палав жах навпіл із пізнанням.
— Ти... — прохрипів він, стискаючи її руку з силою, на яку не був здатний звичайний клієнт. — Ти не просто Чистильниця. Ти та сама дівчинка з саду... з квітами.
Кая відчула, як всередині неї щось тріснуло. Вона професійно відштовхнула його руку, але її власні пальці тремтіли. На одному з її моніторів, де раніше був лише шум, почав розгортатися файл без назви. Код «Помилки 68», який вона щойно скопіювала, виявився ключем. Цифрові замки в її голові почали розсипатися один за одним.
— Звідки ти знаєш про сад? — її голос був як гостре лезо. — Я видалила ці спогади. Їх не існує!
— Вони існують у мені, Кає, — Маркус підвівся, важко дихаючи. Його дороге пальто збилося. — Мене прислали, щоб я «стер» цей баг, але я знав, що ти — єдина, хто побачить у цьому не помилку, а правду. Твій заблокований файл... це частина мого архіву. Ми були...
Раптом кімнату залило тривожним червоним світлом. Зовні, за панорамним вікном, почувся наростаючий гул турбін. Два дрони-мисливці «Mnemo-Tech» зависли прямо перед склом, націливши лазерні покажчики на груди Каї.
— Увага! — пролунав синтетичний голос із гучномовців дронів. — Несанкціоноване проникнення в закриті сектори пам’яті. Об’єкт 0-68 та Чистильниця, залишайтеся на місцях. Ваші нейронні зв’язки будуть примусово розірвані.
— Тікаймо! Зараз! — Маркус вхопив Каю за плече. — У мене на даху аеро-байк. Якщо вони спалять твій термінал зараз, ти ніколи не дізнаєшся, що в тій срібній скриньці!
Кая глянула на свій термінал. Процес дешифрування її власного минулого дійшов до 40%. Вона не могла покинути це місце, але й залишатися означало смерть мозку. Одним рухом вона вихопила з гнізда портативний накопичувач, куди почали стікатися дані, і жбурнула на стіл димову шашку — старий девайс Нижнього міста, який вона тримала на випадок облави.
Кімната заповнилася густим сизим димом, який збивав лазери дронів.
— За мною! — крикнула вона, хапаючи свій нейро-шлем.
Вони вибігли на балкон, де вітер і дощ моментально обпалили обличчя. Внизу, під ними, Ехо-Сіті здавалося розпеченою мікросхемою. Над головою вже розверталися важкі поліцейські кораблі.
Кая відчувала, як у її мозку пульсує щойно вкрадений код. Вона ще не знала, що саме приховує «Помилка 68», але одне було зрозуміло точно: її життя як Чистильниці закінчилося. Тепер вона стала найрозшукуванішим спогадом у цьому місті.
Вони застрибнули на аеро-байк Маркуса саме в ту мить, коли скло її квартири розлетілося на тисячі крижаних уламків під вогнем дронів. Маркус різко рвонув кермо на себе, і байк провалився у вільне падіння, вирівнявшись лише за кілька метрів над магнітними коліями середнього рівня.