Неонова

...

...це не моя вина. Не моя. І я знаю це краще за інших.
Я єдина, хто там була. Я єдина, хто був там. Й більше...

Й більше там не було́ нікого, хто б мав право хоч щось казати.
Я стояла там зранку до ночі, й замість того, щоб ніччю спати,

Я писала свої книжки і віддала усе, щоб ти жила.
Я продала свої чорнила і свій подих, яким дорожила.

Я продала свої слова і останню нервову клітину,
Щоб ти тиждень прожила в лікарні і сказала своїй дитині,

Що вона тебе навіть не чує. Що вона тебе не рятувала.
Коли я за три метри від тебе напівмертва й замерзла стояла.

Коли я віддала́ тобі все. Та цього все одно було мало.
Надто мало, я знаю, було́. Але я все одно все віддала.

І в єдиний той клятий раз, коли я тебе відпускала,
Ти померла і просто пішла. Хоча я ще тебе тримала.

Але певно так легше було. Ти втомилась і просто чекала,
Щоб усе відпустити й піти. Ти втомилась, коли я благала.

Ти втомилась, коли я співала, як співала в той день йому.
Тільки він залишився, ти знаєш. А я знову програла війну.

А твій вибір був тільки твій. Я не винна. Не винна. Ти ж знаєш.
Тільки все ще весною кричиш і сльозами зі щік стікаєш.

Подобається

#4194 в Різне
#1038 в Поезія

Відредаговано: 18.03.2026