ЧОТИРИ П'ЯТЬ НУЛЬ | Збірка віршів часів АТО
НЕОНОВА | Анотація
Моя втрачена Хоум
Мій бог має дивне ім'я
Тривога
Сльозливий грудень
Давай не будем про війну?
Чотири. П'ять. Два.
Охматдит
Сльозливий Грудень
Фенікс
Чому ти настільки моя?
Чому ти сьогодні мовчиш?
Наодинці з мовчанням (Пташко, чому ти сьогодні мовчиш?)
Ти лиш зброя
Руїни
Я не хочу жити в підручнику
Що ви здатні зробити?
Я ненавиджу війну
Думаєш, це так легко?
Завтра війна скінчиться
Бело, не плач…
Я рада, що тебе немає...
Три стакани вина
Тридцять дев'ять розтрощених мрій
Але під завалом не квітне весна
Невиліковна
Можливо я тільки крик
Можливо й тому ще жива
Душа не боїться втрат
Кладовище старих кораблів
Декілька літер на чорному
Мертва клякса в безодні чорнил
Німий диван
Ця війна розпочалась із зброї
Вибух
Крик
Божевільна
У Джени закінчився час
У Джавеліни немає Бога
Фотограф
14.07 (Подивися на мертву "Лізу")
Єдиний на мільйон
Справжнє кохання
Літак
Братні народи
Кораліна немає серця
Я вбиваю себе ж собою
Від тебе до мене
Я не Патрон
Містер Тайм
В окопах немає костюмів
Мій маяк
Давай зустрінемось інакшими людьми
28 причин
Спи під моїми губами
Очі з розлитим чорнилом
Укриття
Мій бог несе співчуття
Людина
А на вулиці мовчки гуляє життя
Моє серце втомилося
Квіти із гільз
Все що вже не підняти з дна
Каховське голодне море
Нас з'єднала собою тривога
А пальці торкалися струн
Моя все ще існуюча Хоуп
По місту зникає світло
Так, я у нормі
11.11
Ні криків, ні стогону
Кожен раз по різному (& Domina Mortem)
Безжалісне сонце
...він вернеться невдовзі. Чекай.
Я втомилась. Так сильно, знаєш?
14.07.22
16.07.25
Avenue Amsterdam
Текст
headset
Аудіо
У вас з'явилася можливість прослуховувати аудіо цієї книги. Для прослуховування скористайтеся перемикачем між текстом й аудіо.
ОК
14.07.22
Подивися — я все ще жива, хоч минуло аж цілих три роки.
У очах моїх сліз вже нема і я все ще воюю із Богом,
За свої невагомі слова та за право сказати «Кохаю».
«Чотирнадцять. Нуль сім. Двадцять два» — чорна дата, яка ще тримає.
Я усе ще живу тим днем і не знаю, чому все так сталось,
І чому поміж хворих легень нічорта від життя не зосталось.
Тільки числа й дурна голова, яка прагне забути минуле.
«Чотирнадцять. Нуль сім. Двадцять два» — яке в місті в сльозах тонуло:
Дикий крик й тихий розпач людей. На асфальті холодний багровий.
У колясці дитячій слід, залишився криваво-червоний.
Стільки часу минуло, хто б знав, що усе це так швидко минає?
«Чотирнадцять. Нуль сім. Двадцять два» — я усе ще тебе пам'ятаю.
Зі збірки "Неонова"
#вірші #поезія #українською #вінниця
