Необмежено придатні

Чоловік у темному вбранні рішуче відчинив хвіртку, що слугувала входом на цвинтар.

Хвіртка іржаво скрипнула, висловлюючи незгоду з непроханим візитом. Протест було почуто, розглянуто і ввічливо відхилено.

Чоловік рушив углиб – туди, де могили збереглись найкраще.

На цвинтарі не було сторожа. Мертві у цих краях могли самі постояти за себе.

Чоловік також був сам, без охорони. Того, хто носить титул Нареченого Смерті, охороняти не потрібно – його наречена може прекрасно впоратися з цим сама.

* * *

Священна Імперія і Сіра Земля воювали відтоді, відколи існували – тобто завжди. Шальки терезів хитались, перемогу здобувала то одна сторона, то інша… Зрештою, на тривалий час (а кількадесят років – це термін досить тривалий) встановився мир.

Але тепер, схоже, Рада Кардиналів зібралася з силами й вирішила покінчити зі своїми одвічними ворогами.

Почалось усе зі звинувачення – мовляв, некроманти проводять незаконні експерименти на кордоні. Звинувачення було підкріплене інспекцією за участі загону паладинів.

Сріблястий Конклав висловив ноту протесту, відправивши двох лічів з приданою центурією немертвих. Паладинам довелось спішно і в неповному складі повертатись додому.

Агресивна дипломатія, як вона є.

Для оголошення війни цього було достатньо. І тут виявилось, що останні кілька років кардинали планомірно вели переговори з правителями суміжних держав – на предмет відкриття спільного фронту проти “прислужників Смерті”. Та проводили не менш планомірну пропаганду – серед їхнього населення. Власне, вони робили це й раніше – різниця була в масштабі.

Тож цього разу проти Конклава виступила союзна армія святенників та Об’єднаних Королівств.

До послуг Ради був увесь мобілізаційний ресурс Імперії та країн-союзниць. До послуг Конклаву – певна кількість живих бійців (некроманти, елітні воїни та селянське ополчення), а також некрополі та оссуарії, що спокон віків слугували джерелом поповнення мертвого війська.

Живих було замало. Ресурс некрополів був чималим, та все ж вичерпним. Довелось шукати альтернативи.

* * *

Поправивши комір темного плаща й перевіривши срібні браслети, що слугували для збору залишкових еманацій, чоловік приступив до роботи.

Все виглядало досить буденно – для цього світу. Для чоловіка у темному вбранні це теж вже встигло стати буденністю – за час, що він провів у цьому світі.

З землі вибирались скелети. Вибирались, звісно, не просто так – накладений комплекс заклинань збирав кістки докупи і змушував їх рухатися.

Відкопавшись з землі, кожен ставав коло своєї могили – в результаті мертвяки вишикувались у нерівну лаву. Поки що це був пік їхніх можливостей – контур, який вчить істоту тримати зброю та діяти у складі загону, мав бути накладений пізніше.

Курс молодого бійця для нежиті, скорочена версія.

Некромант неквапом пройшов уздовж строю, прискіпливо обдивляючись кожного. Оцінив цілісність кісток, поставу, перевірив наявність деформацій.

Він дивився на скелетів. Скелети дивились на нього.

Технічно, скелети не можуть дивитися – в них немає очей. Але коли дивишся в очниці черепа, то виникає саме таке відчуття.

– Ну що, панове, – сказав маг, задоволений побаченим, – вас усіх визнано необмежено придатними!

Скелети нічого не відповіли.