Частина 25

Закривши двері, Ліка розвернулася до підвіконня на яке приземлився великий чорний ворон.

–Привіт, Хугін. Приніс мені повідомлення від Казіміри, чи, як завжди, шпигуєш? Одін вирішив нагадати, що Віщий під його захистом? То передай своєму господарю, нехай не переймається, я знайду, як влаштувати своє життя не чіпаючи його улюбленця!  – сердито мовила дівчина.

–Ка-ар! – зневажливо видала пташка, кинула на підвіконня маленький полотняний мішечок, зав’язаний червоною ниткою й полетіла геть.

Ліка обережно взяла до рук мішечок, розпустила мотузку і на долоню їй викотилася бурштинова фігурка людини.

–Отже Казіміра її таки побачила…– похитала головою руда красуня та закривши вікно, сіла на лаву. Поклала перед собою отримане. Це була невеличка, розміром з долоню, статуетка, що зображала дівчину в просторій сукні й з довгою косою. Ліка досить довго її роздивлялася, а потім дістала із однієї зі скринь сріблястий клубок й почала намотувати на руку нитку, але якоїсь миті спинилася та задумливо опустила клубок на коліна. Нитками побігли білі сполохи й безсило розсипалися біля ніг молодої княгині, а Ліка розсіяно обвела очима свою кімнату, мимоволі згадуючи, як облаштовувалася тут, як вважала, що спіймала птаху щастя за хвіст, як вперто і досить довго йшла до встановленої собі мети. Ще день тому вона точно знала, куди рухатиметься далі, мала безліч планів, але повернення Ніки поставило все з ніг на голову.

Ліка дійсно отримала все, що планувала від початку. Статус, золото, силу. І все було б чудово, аби не Віщий, зі своїми планами та козирними тузами в рукаві. Віщий, який «виключно з благими намірами», направив до Ліки Казіміру. Ага, в таку казку можуть повірити хіба що діти.  Радше князь бажав свіжоспеченій княгині вказати на «її місце», бо напевне знав, що навчання  відкриє їй очі на багато речей, в тому числі й на те, хто саме ділить з нею ліжко. Ліка ж так пишалася своїми досягненнями, доки нові знання та навички не пройшлися катком по її ілюзіям. Казіміра навчила княгиню не лише дивитися, а й бачити. І пройшло не так багато часу, як Ліка роздивилася, що всі її здобутки, то лише гарна вистава, аби один ласий до жінок бог отримав собі в коханки гарну ляльку. А бог же не спатиме з, нехай і обдарованою, але простолюдинкою, йому лише княгиню подавай! Тож швиденько влаштував їй шлюб з Ігорем. Як же Ліка ярилася, коли розібралася в цьому, коли викрила самовпевненого Тора! О, той день надовго люди запам’ятали, бо таких гроз місто ще не бачило. Ледве Київ вщент не спалили! Пощастило киянам, що Віщий вчасно втрутився, скликав кількох богів які й дощ організували і буйних коханців розняли. Ігор з того дня обзавівся гарненьким сивим пасмом, бо ж витримати вигнання бога з власного тіла, нетривіальне випробування. Пам'ять Ігора Віщий (гіпнотизер чортів!) потім підчистив, а от сиве пасмо так і полишилося. Втім, воно молодому князю навіть пасувало.  А ще того знаменитого дня Ліка познайомилася з Локі, який вдавав, що намагається її заспокоїти, але відверто насолоджувався ситуацією, адже обожнював створювати проблеми Тору. А тут така безкоштовна розвага. Мабуть, не кожного дня повелителя блискавок ловлять за причинне місце скажені фурії, якою на той момент була Ліка.

Втім Ліка була б не Ліка, аби не змусила залицяльника виконувати свої забаганки. І те, що той залицяльник обманом опинився в коханцях, зіграло їй на руку. Вона змусила Тора вибачитися, засипати її дарунками і …повернути борги Ігорю, якщо вже так нахабно, підміняє його в ліжку. Ігор, бовдур, так і не допетрав, чого це київським князям почало настільки щастити в бою, а от Віщий швидко придумав, як зняти вершки. Власне, Ліка була впевнена, що Віщий все прорахував наперед, але довести не могла. Князь всіх переконав, що просто гарно використав ситуацію, але не має жодного відношення до її створення. Але ж виграв від усього того найбільше Віщий! Та він навіть Візантію на коліна поставив, бо ж мав у союзниках богів! Тор старанно допомагав «родичу», адже щиро обурився спробою викрадення його коханки! А от прохання Ліки «загубити» Олега десь на зворотному шляху, божественний коханець не виконав. Заявив, що Віщий, бачте, ще не всі завдання богів виконав, і взагалі людина честі, бо дотримується всіх укладених з богами угод! Ага, так вона й повірила. Та цей клятий шахіст просто вміє робити непримітні ходи, які в підсумку, через половину партії ставлять мат будь-кому! Та лише демонструє шанування, а по суті, навіть богів зробив своїми слугами! В захисниках у нього Одін, в закадичних друзях – Велес і Тор! А тепер ще й Лелю в дружини вирішив отримати? Нехай і колишню, але ж прихильність богів у Ніки полишилася. Не з кожним Лада так запросто теревені розводить. Ліка, наприклад, бачила цю гордовиту пані лише на весіллі!

 Взагалі, повірити, що Віщий Олег закохався, могла хіба що романтична Ніка, але точно не Ліка, яка бачила на що здатен князь заради своїх цілей. Він зовсім не солодкими речами підкорив стільки міст та племен! А щодо жінок… Будь-яка рада його роззути. Воєводи розказували, що коли військо стояло під стінами Царгорода, навіть візантійська принцеса до Віщого в шатро пробиралася! Начебто та ромейська красуня мала намір спокусити князя-варвара і вбити, але чомусь обійшлася лише ліжковими баталіями, ще й попередила Віщого про отруту у подарованому вині.  

Ліка тріпнула плечима, згадавши, як і сама одного разу спробувала спокусити князя, що завершилося крижаним поглядом та заявою «Я жінку друга не чіпатиму». І сказано то було таким тоном, що Ліка відчула себе останньою повією! А тепер ця пропозиція шлюбу Ніці… Ліка була обурена і, доводилося визнати, частково те обурення було викликане тим, що подрузі пропонували те, про що Ліка й мріяти не могла. Ще й Казіміра сьогодні з таким важливим повідомленням прислала не когось, а наглядача Одіна. А той всевидючий бог не кожного дня дозволяє використовувати своїх птахів кур’єрами. Отже, це натяк, що він знає, кого шукала Ліка та вважає на необхідне повідомити про це. І навряд чи це можна вважати добрим знаком. Але якщо Віщий здатен поставити собі на службу богів, то невже Ліка не зможе? Не дурніша ж вона за нього!