Розділ 18

Я вимкнув воду, з силою крутнувши металевий кран, але навіть крижаний душ не допоміг змити з мене липкий бруд цього дня. Вся ця ситуація, пастка батька і раптова вагітність Анни тиснули на плечі бетонною плитою.

Натягнувши лише піжамні штани, я вийшов з ванної кімнати, на ходу розтираючи рушником вологе волосся, і різко завмер на порозі.

Повітря в гостьовій спальні батькового особняка здавалося отруєним. Воно було густо просякнуте нудотно-солодкими, важкими парфумами, які я б упізнав із тисячі.

Анна.

Вона сиділа на краю величезного ліжка, загорнувшись у тонкий шовковий халат, який ледве приховував її тіло і явно був розрахований на спокушання. Коли я вийшов, вона якраз повільно прибрала руку від моєї тумбочки, де лежав мій телефон. На її губах на якусь долю секунди застигла дивна і задоволена посмішка, яку вона блискавично, немов за клацанням перемикача, змінила на вираз глибокого, покірного каяття.

Її великі очі дивилися на мене з награною ніжністю. Вся ця її раптова жертовність, ця дешева театральщина після місяців холодного розрахунку викликали в мене лише глухе, неконтрольоване роздратування.

— Що ти тут робиш? — жорстко, без жодної прелюдії запитав я, відкидаючи рушник у крісло.

— Ромо, — м'яко покликала вона, поплескавши рукою по матрацу поруч із собою. — Нам треба відпочити. Ти сьогодні стільки всього пережив. Ми ж родина, і нам зараз як ніколи потрібно бути разом.

Я стояв посеред кімнати, відчуваючи, як м'язи на животі та грудях напружилися від ледь стримуваної люті. Я дивився на неї з холодним, неприхованим презирством.

— Не смій наближатися до мене, — відрізав я, коли вона спробувала граційно підвестися. — І не роби вигляд, ніби ми зразкова сім'я, яка готується до сну. Забирайся з цієї кімнати.

Анна ображено стиснула губи, її очі миттєво наповнилися слізьми. Вона грала свою роль просто бездоганно.

— Я нікуди не піду. Це наша кімната, — її голос здригнувся, але в ньому відчувалася впертість. — Радіон Петрович розпорядився поселити нас разом, як подружжя. Ти хочеш влаштувати скандал перед прислугою серед ночі?

Я гірко, саркастично засміявся, підійшовши на кілька кроків ближче.

— Подружжя? Ти згадала про це тільки тоді, коли запахло втратою мільйонів і скасуванням злиття? А тепер скажи мені чесно, Анно, дивлячись прямо в очі, — мій голос знизився до небезпечного, хижого шепоту. — Ти взагалі впевнена, що ця дитина від мене?

Вона здригнулася, наче від реального ляпаса, і її обличчя вмить зблідло, втративши всі фарби.

— Що ти несеш?!

— Те, що бачила половина інтернету, — я не відводив від неї важкого погляду, насолоджуючись її розгубленістю. — Твої фотографії з Мілана. Де ти висла на тому італійському жеребці перед папараці. У мене є всі підстави вимагати тест на батьківство, перш ніж я взагалі почну сприймати цю вагітність всерйоз.

— Як ти можеш бути таким жорстоким?! — зірвалася вона на істеричний крик, театрально притискаючи руки до грудей. — Я кохаю тебе! Я вирішила народити цю дитину тільки тому, що ти так цього хотів! Я готова пожертвувати кар'єрою, фігурою, всім — заради нас!

— Я хотів цього три роки тому, Анно, — втомлено і глухо відповів я. — Тоді, коли ще вірив, що наш шлюб справжній, що ми станемо щасливою сім’єю. А зараз... у мене давно немає до тебе жодних почуттів. Спільна дитина — це не запорука щастя і не пластир, яким можна заклеїти мертвий шлюб. Це просто живий щит, яким ти і мій батько зараз прикриваєте свої амбіції.

Вона впала на ліжко, ховаючи обличчя в долонях і голосно ридаючи.

— Я не піду звідси! Я твоя законна дружина!

— Тоді піду я.

Я підійшов до ліжка, сухо обійшов її, схопив з крісла свою футболку, а потім згріб з тумбочки свій телефон. Я різко вийшов з кімнати, грюкнувши дверима так, що забряжчали картини на стінах.

Спустившись на перший поверх, я на секунду глянув у бік вхідних дверей. Бажання звалити з цього дому було надто сильним, але здоровий глузд переміг. Їхати кудись посеред ночі в такому стані було б цілковитим абсурдом, тим паче, що в батьковій бібліотеці завжди зберігалася колекція найкращого алкоголю. Ось туди я і попрямував. 

Я увійшов до просторої темної кімнати, увімкнув лише одну настільну лампу і направився до бару. Хлюпнувши собі щедру порцію віскі в кришталевий келих, я впав на важкий шкіряний диван і дістав з кишені телефон. 

Розблокував екран. Порожньо. Жодного пропущеного дзвінка, жодного повідомлення від Еліни. Напевно вся в навчанні або боїться мене турбувати.  Ця дівчина навіть уваги від мене не вимагала. В цей момент я навіть не підозрював, що буквально півгодини тому мій телефон був у руках Анни, і вона методично, з отруйною посмішкою стерла той єдиний виклик, який міг би все змінити. Хіба я міг про це подумати з усіма проблемами, що на мене навалилися? 

Я навіть тільки зараз усвідомив, що вже дуже довго не писав своїй коханій. Треба було хоч щось повідомити. Але пальці завмерли над клавіатурою. Що я мав їй сказати? Як вмістити в коротке повідомлення новину, яка руйнувала весь наш світ?

«Кохана, моя дружина вагітна»? 

Ні. Тільки не в повідомленні. Я вирішив, що зроблю це завтра. Зателефоную, коли голова буде яснішою, і скажу все як є. Скажу, що ця новина нічого не змінює в моєму ставленні до неї, і що я обов'язково зроблю тест ДНК, бо, цілком можливо, ця дитина взагалі не моя.