Розділ 57

Данило знову накрив мої губи своїми, але цього разу поцілунок був іншим: владним, жорстким, майже грубим, ніби він занадто довго стримувався. У мене самої мізки попливли від такого напруження.

Я міцно обіймала його, відповідаючи на кожен рух, насолоджуючись цією нестримною близькістю. Не думала, що поцілунки можуть приносити стільки задоволення – він явно знав, що робить.

– Так довго чекав цього, – прошепотів Данило мені в губи, на секунду відсторонившись.

Я усміхнулася, намагаючись відновити дихання.

– А що з твоєю родиною? – наважилася уточнити я. – Я все ще хвилююся. Вони ж більше не будуть до тебе лізти?

– Сподіваюся, що ні, – він безтурботно знизав плечима. – Усі ніби випарувалися. Втім, байдуже. Але ти про всяк випадок будь обережною.

– Дем'ян сказав, що він усе владнав, – додала я. – Пропонував, щоб я і далі їздила з водієм, але я відмовилася. Намагаюся ходити тільки з Настею, аби не самій.

– Можу тебе проводжати, – Данило усміхнувся. – Навряд чи хтось наважиться зачепити тебе, коли я поруч.

Я мимоволі усміхнулася.

– Це точно. Ти стільки разів жартував, що Костя не міг мене захистити, коли ви до нас чіплялися. Я й не вірила, що хтось взагалі зважиться напасти на натовп... А ти поліз. Зовсім нічого не побоявся.

– На мить забув, що таке страх, – задумливо промовив Данило. – Просто не міг дозволити їм тебе забрати.

– Дякую, – видихнула я. – Це було вражаюче. З тобою справді не страшно.

– Радий чути, – він забігав очима, наче й самому ніяково стало. – Тож домовилися: сама додому не ходиш. Якщо не з Настею, то зі мною. І взагалі, саме час обмінятися номерами.

Данило простягнув мені свій телефон, а я не стримала сміху. Звісно, я могла б знайти його в соцмережах чи в чаті групи, але до цього моменту не шукала приводу. Тепер же ми не лише обмінялися номерами, а й підписалися один на одного в інстаграмі.

За тим, як украдливо йшла наша розмова, ставало зрозуміло, що у нас починаються справжні стосунки. Ніхто не вимовляв цього вголос, але це малося на увазі.

Данило усівся на моє ліжко, застелене пухнастим пледом, і на мить занурився в телефон, гортаючи мою сторінку. Я мигцем зазирнула в його профіль: усього кілька фотографій, одна з яких – зі спортзалу. Він стояв у вільній, трохи розтягнутій футболці, яка підкреслювала ключиці, і жартома демонстрував у дзеркало біцепс. Гаряче фото.

Я вирішила, що передивлюся його профіль пізніше, а зараз треба насолоджуватися реальним Данилом.

Мабуть, він думав про те саме. Відкинувши телефон убік, він простягнув до мене руку.

– Іди сюди, – шепнув він.

Я думала, Данило просто хоче притягнути мене для обіймів, і виставила руку у відповідь. Але він спритно вхопився за край пояса, який був зав'язаний на слабкий вузол. Одним різким, але точним рухом Данило розв'язав його. Халат одразу розкрився, і я в останній момент встигла прикритися.

– Ти чого? – я ніяково усміхнулася, відчуваючи, як по шкірі побігли мурашки.

– Кличу тебе, – повторив він.

Коли я підійшла впритул, Данило потягнув мене за руку й посадив до себе на коліна. Стало хвилююче, серце калатало як шалене, але я розуміла, що відступати вже занадто пізно. Та й не хочеться.