Розділ 55

Попри те що проблема з викрадачами була вирішена, я все одно час від часу озиралася на всі боки – звичка відчувати небезпеку зникала неохоче. До будинку я дісталася без пригод, але варто було мені переступити поріг, як я натрапила на дивну метушню.

– Ви чого? – я завмерла у дверях, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Дем'ян у легкій куртці зосереджено перебирав якісь документи на столі, а Аліса поспіхом пхала речі в рюкзак.

– Нас не буде до ночі, – кинула вона, не відриваючись від справи. – Термінова зустріч із партнерами. Сподіваюся, повернемося сьогодні ж, але обіцяти нічого не можу.

– Добре... – я насупилася. – А хлопці де? Допомогти чим-небудь?

– Не треба, – відповів Дем'ян. – Діти у моїх батьків. Про всяк випадок зачинися на всі замки, і якщо що – одразу дзвони.

– Небезпека ще не минула? – я мимоволі здригнулася.

– Минула, але ми завжди будемо за вас хвилюватися, – підкреслив Дем'ян.

– А, ну добре.

– Чи тебе теж треба було відправити до моїх батьків? – посміхнувся він.

Я похитала головою, не стримавши усмішки у відповідь. Батьки Дем'яна мені подобалися: хоч вони іноді й поводилися як типові «мажори», в душі залишалися щирими й добрими людьми. Чого не можна було сказати про батьків Аліси – ті ще з дитинства мене трохи напружували. Здавалося, що їхні стосунки, які раптово налагодилися, – лише майстерна гра на публіку. Втім, зараз це було неважливо. Головне, що Аліса й Дем'ян були щасливі.

– Так, усе, – Аліса задумливо потерла долоні. – Якщо зголоднієш, у холодильнику є суп і котлети. Нам час.

Двері за ними зачинилися, і я залишилася в тиші. Що ж, вечір обіцяв бути непоганим: гора смаколиків і серіал на величезному екрані у вітальні. Ідеально.

Перші пару годин я так і провела: влаштувалася зручніше, жувала печиво з чаєм і щиро співпереживала екранним героям. Потім совість усе ж таки взяла гору, і я повернулася до кімнати. Зробила домашку, сходила в душ і натягнула улюблений світлий халат з принтом із вишень. Волосся недбало заколола й уже збиралася сісти за підготовку до практичної роботи, як раптом на балконі почувся дивний шелест.

Я скрикнула від несподіванки. На вулиці вже зовсім стемніло, і в першу мить серце впало в п'яти. Але коли я придивилася до силуету, що завмер за склом, жах миттєво вивітрився. Замість нього прийшла цікавість і передчуття чогось особливого.