Розділ 53

Мій колишній Артем знову повернувся до універу, але тепер він старанно вдав, що мене не існує. Здається, після того, як вони дізналися, що між мною й Данилом щось відбувається, я різко перестала бути для них ціллю. І хоча мене досі змушував червоніти той факт, що Данило при них назвав мене «своєю дівчиною», я розуміла, що так мені набагато безпечніше. Чутки вже поповзли коридорами, але, можливо, це була невелика ціна за спокій.

Мене зацікавив і інший факт: окрім тієї зустрічі з Анею на вечірці, я більше не бачила Данила з дівчатами. Тільки зі мною. Невже до нашого «возз'єднання» його взагалі ніхто не цікавив? Він завжди пропадав із хлопцями. Значить, не бабій... Ця думка відгукнулася всередині приємним теплом. Дідько, я знову занадто багато про нього думаю!

– Ходімо кави поп'ємо? – Настя легенько штовхнула мене в плече, коли пролунав дзвінок із пари.

Ми сиділи на задніх рядах, ховаючись за спинами відмінників. Я знову літала в хмарах, і пропозиція подруги була як ніколи вчасно.

– Побігли! Кава мені зараз життєво необхідна.

Ми піднялися на другий поверх, у зону відпочинку. Я взяла свій улюблений напій і підійшла до вікна. Поставила стаканчик на підвіконня, щоб зав'язати шнурок, а Настя пригальмувала біля кіоску, бажаючи з кимось переговорити.

– Привіт, Варю, – пролунав за спиною невдоволений голос Кості.

Він завмер поруч і, як зазвичай, виглядав бездоганно: світла сорочка, джинси, волосся акуратно укладене назад. Від нього приємно пахло, але серце більше не тьохкало.

Я спробувала натягнути усмішку, але вона вийшла кривою та неприродною. Вина за обман палила зсередини.

– Привіт, – тихо відповіла я.

– Де ти була вчора?

Я розгубилася. Запитання явно було з каверзою, Костю щось сильно зачепило.

– Кажи прямо, – попросила я, не бажаючи більше грати в хованки. Брехати було гидко, але й каятися першій не вистачало сміливості.

– Та так... Просто бачив, як ти сідала в машину до цього придурка. Куди він тебе повіз? Що взагалі відбувається? У вас що, стосунки? Він тому мені тоді пику набив – хотів тебе відібрати?

Я відкрила рот, але слова застрягли в горлі. Тоді Данило бив його зовсім з іншої причини, але зараз зі сторони все виглядало саме так, як описав Костя.

– Слухай, я навіть не знаю, як це пояснити... Все не зовсім так, – я безпорадно махнула рукою.

– «Не зовсім»? Я ж бачив, як ви один на одного дивилися! – виплюнув він. – А сама сказати не могла? Вирішила змусити мене рогатим ходити?

– Між нами нічого не було, – видихнула я, хоча голос здригнувся. – Але... нам дійсно давно слід було поговорити. Про нас.

– Наговорилися вже. Все, досить, Варю. Не хочу більше мати з тобою нічого спільного. Особливо враховуючи, яке коло спілкування ти собі обираєш.

Він кинув ці слова мені в обличчя, розвернувся і, не озираючись, пішов коридором. Я дивилася йому в спину, і раптом щокою покотилася сльоза. Не думала, що розходитися, коли навіть кохання вже немає, буде так боляче.