Розділ 44

З поверненням Кості репетиція якраз закінчилася. Я боялася навіть голову підняти, щоб він випадково не помітив шию. Я ще не встигла перевірити в дзеркалі, наскільки все погано, але, знаючи Данила, нічому б не здивувалася.

У голові був такий хаос. Я не хотіла кидати Костю, але за останні дні все так змінилося... Він більше не викликав у мені тих яскравих емоцій, які тепер буквально затоплювали від одного погляду на Данила. І якби мене прямо запитали, від кого з них я готова відмовитися назавжди, вибір, на мій жах, був би явно не на користь Кості. Поруч із Данилом я забувала про свого хлопця та й узагалі про все на світі.

Костя рвався провести мене, але я нагадала, що за мною приїде водій і бігати за мною не треба. Швидко зібралася й поїхала. Данила я більше не бачила – після репетиції він знову кудись зник. Хоча до викрадення він постійно пропонував свою охорону, тепер же розумів, що я під наглядом, і приводів для зайвого занепокоєння немає.

Удома було незвично тихо. Здається, хлопці пішли до когось у гості, вони щось таке згадували вранці. Я переодяглася й одразу пішла на кухню, де застала Алісу – вона захоплено намащувала коржі кремом.

– Привіт, – усміхнулася я, спостерігаючи за її роботою.

– І тобі привіт, – відгукнулася вона, мигцем глянувши на мене. – Голодна? Є пюре з відбивними. А торту ще треба настоятися.

– Із задоволенням, – я опустилася на стілець. – Слухай... дізналися що-небудь? Ну, про ту ситуацію з викраденням?

Аліса відклала лопатку для крему й сіла навпроти. Вона поправила волосся, зібране у хвіст, і заправила пасмо, що вибилося, за вухо.

– Дем'ян розбирається. Так, він багато чого нарив, але на все потрібен час. Ти не хвилюйся, все буде добре, просто поки що сама нікуди не виходь. Ми це вже обговорювали.

Я кивнула, але раптом помітила на собі її надто вже прискіпливий погляд. Аліса дивилася на мене з якимось дивним прищуром.

– Щось не так? – уточнила я, відчуваючи, як усередині все стискається.

Вона усміхнулася, опустивши очі, і, мабуть, не знала, як почати розмову. І тут до мене дійшло. Бляха. Вона побачила засос.

– Це... це ж не проблема? – я спробувала невинно усміхнутися.

– Ні, ти ж доросла дівчина, – усміхнулася вона. – Головне – будь обережною. Придивляйся уважніше, щоб не помилитися. Щоб точно знати, що цей хлопець – «той самий».

Я опустила очі. Що означає «той самий»? Данила важко було назвати ідеалом, це здавалося просто коротким захопленням, але в мене від нього буквально зносило дах. Я дихати поруч із ним спокійно не могла – у животі починався такий ураган із метеликів, що аж дух перехоплювало.

Здається, це була якась гранична стадія закоханості. Від однієї думки про нього підкошувалися ноги. У мене ніколи раніше такого не було, і я гадки не мала, що з усім цим робити.

– До речі, це ж не Костя? – прямо запитала Аліса. – Вибач, що лізу, просто ти приводила додому когось... Хлопці ляпнули, що раніше його не бачили.

– О боже, – видихнула я, закривши обличчя руками. – Ну й зрадники! Обіцяли ж мовчати. Це...

Я знову зависла, і на обличчі сама собою з'явилася якась загадкова, дурна усмішка. Мені шалено хотілося з кимось поговорити. Насті я не могла довіряти на всі сто відсотків, а Аліса була мені як подруга. Дивлячись у її зацікавлені, теплі очі, я знала, що вона зрозуміє. І тоді я не стрималася.