Розділ 43

Коли Костя пішов, знову залунала повільна мелодія вальсу. Данило простягнув мені долоню.

– Що ти твориш? – я спробувала відсторонитися, але хлопець лише усміхнувся.

– Просто прийшов на допомогу, – він сам перехопив мою руку й владно притягнув до себе.

– Міг би й не напружуватися, я б почекала. І взагалі, ти хіба вмієш танцювати вальс?

– Ну так, у школі нас щодо цього видресувати, – Данило якось тужливо усміхнувся, тримаючи руку на моїй талії. – Тож, думаю, впораюся. До того ж я довго за вами спостерігав. За тобою.

Розмови вщухли – почався танець. Я була впевнена, що зіб'юся, але Данило повів так упевнено, що я геть забула про кроки. Ми закружляли по сцені. Він раз у раз поглядав на інші пари, щоб не вибитися з ритму, підхоплював мене й кружляв. Це було... круто.

Данило виявився дуже сильним: він підіймав мене як пушинку, легко садив на плече, і все це давалося йому без найменшого напруження. З Костею я вічно хвилювалася за його спину, а тут мені було напрочуд спокійно. Я просто довіряла Данилу, точно знаючи, що він мене не впустить.

А ще мені страшенно подобалося відчувати його обійми, тепло його рук і гарячий подих над вухом. Не думала, що все так швидко зміниться: зовсім нещодавно я його боялася й майже ненавиділа, а зараз усім серцем не хотіла, щоб цей танець закінчувався.

Репетиція затягувалася. Ми прогнали вальс уже двічі, але керівниці не сподобався якийсь елемент, і вона змушувала всіх відточувати його знову й знову. До нас вона, на щастя, не лізла, даючи можливість просто рухатися у своєму ритмі.

– У тебе здорово виходить, – зізналася я, переводячи подих.

– Ми просто підходимо один одному. У танці теж.

– Що? – я мимоволі засміялася.

– А ти так не думаєш? – Данило уповільнив рух, заглядаючи мені в очі.

Я страшенно зніяковіла. Він дивився на мене з таким азартом і цікавістю, що серце пропустило удар. Очі в нього були неймовірно гарні, але витримувати цей контакт довго я не змогла – опустила погляд, відчуваючи, як палають щоки.

Я думала, що на цьому все, але нас змусили кружляти далі. І в якийсь момент Данило несподівано увів мене приставними кроками вбік, за важку оксамитову штору, а потім і зовсім за лаштунки.

– Ти що робиш?! – засміялася я.

– Ми й так чудово танцюємо, з неї досить, – кинув він.

За лаштунками було порожньо й темно. Нас ніхто не бачив. Раптом Данило притиснув мене до стіни й поцілував – грубо, з якимось жадібним голодом. Я й видихнути не встигла, як він буквально накинувся на мене, і в мене не вистачило сил не відповісти. Але вже за секунду я спробувала відсторонитися, трохи схиливши голову набік.

– Усе, годі... це ненормально, – нагадала я, важко дихаючи. – У мене взагалі-то хлопець є.

– Тоді чому ти так не хочеш, щоб я зупинявся? – прошепотів Данило мені в губи.

– Тому що ти не залишаєш мені вибору, – видала я. З одного боку, він узагалі не слухав моїх заперечень, а з іншого – саме ця його нахабність мене й підкуповувала.

– Отож-бо й воно. Мене ніщо не зупинить, – сказав Данило мені на вухо, потім провів носом по моїй шиї й раптом торкнувся шкіри губами, сильніше втягуючи.

Він знову залишив засос! Мені стало і смішно від лоскоту, і злість узяла. Я спробувала його відштовхнути, і за пару секунд мені це вдалося. Очі Данила загорілися – він був явно задоволений своєю «роботою». Тим паче старий слід уже майже зійшов.

– Та ти знущаєшся! – скрикнула я.

– Просто помітив тебе. Не знаю, як довго ти ще робитимеш вигляд, ніби нічого не відбувається.

– А що відбувається? – я обурено взялася в боки. – Нічого! Ми просто пару разів поцілувалися, це нічого не означає. Ти сам до мене поліз, я цього не хотіла!

– Я бачу, як ти «не хотіла», – його голос опустився до ледве чутного шепоту.

Музика вальсу стихла. У залі почувся голос Кості, який щойно повернувся. Я миттю вирвалася, поспішно прикрила шию волоссям і кинулася до нього. У голові був повний хаос: губи палали від поцілунків з іншим, а я йшла до свого хлопця, намагаючись удати, що нічого не сталося.

Оце так я влипла.