Розділ 35

Цей день виснажив мене остаточно. Репетиція затягнулася, і хоча вальсу не було, дівчата ганяли свій танець до останнього. Охорона, яка мала мене забрати, прочекала зайву годину, і зрештою я просто написала, що доберуся сама.

Данило сьогодні весь день був один, тому я була впевнена, що мене точно ніхто не зачепить, і спокійно рушила в бік дому. На вулиці вже майже стемніло, ліхтарі ледве розгорялися.

До мого району залишалося всього хвилин п'ять ходьби, як раптом за спиною різко загальмувала машина. Серце тьохнуло. Я додала ходу, але тупіт ззаду не залишав сумнівів – за мною біжать. Я обернулася на секунду, побачила відчинені двері мікроавтобуса й кинулася бігти. Але не встигла. Хтось кремезний перехопив мене, наче пушинку, і затулив рот долонею.

– Ні! – вирвався глухий крик, але мені знову перекрили кисень.

Одна рука була притиснута до тіла, іншою я відчайдушно намагалася відбитися. Чоловіку було незручно мене тягти, я пручалася з усіх сил, але тут до нього підскочив другий.

– Нічого сам зробити не можеш, – прогарчав він, перехоплюючи мене міцніше. – Ну що, добігалася? – це вже призначалося мені.

– Що вам треба?! – вигукнула я, щойно долоня зіслизнула з моїх губ.

– А це тобі на місці розкажуть.

– Ні! Відпустіть!

Я викручувалася, кусалася, але вони були занадто сильними. Проти двох здоровенних мужиків я була просто ніким. Ми були вже біля самої машини, я бачила байдужий погляд водія крізь лобове скло. Сльози застеляли очі, сили згасали, і я вже готова була здатися...

– Агов! Куди?! – раптом почувся до болю знайомий голос.

Я на мить повернула голову й помітила Данила. Він жбурнув свій рюкзак кудись убік і швидким кроком ішов прямо на нас.

– Прибери пацана, – наказав той, що тримав мене.

– Без базару, – промовив другий.

Мені стало по-справжньому страшно. Той, що залишився зі мною, тримав мене за плечі, тож я бачила все.

Інший викрадач рявкнув:

– Дарма ти це затіяв! – і кинувся на Данила.

Перший удар припав Данилу в брову, але він відразу кинувся у відповідь. Бив різко, цілячись у живіт та обличчя. Чоловік рухнув на землю, жадібно ковтаючи ротом повітря.

– Твою ж... – прогарчали у мене над вухом.

Водій вискочив із машини й кинувся на підмогу своєму, крикнувши на ходу:

– Філ, у машину її тягни!

Я знову закричала, коли цей самий Філ почав заштовхувати мене в салон. Я вчепилася пальцями в край дверей, упиралася ногами, відчуваючи, як нігті шкребуть по металу. Ще секунда – і мене б зашвирнули всередину. Але тут я побачила, як Данило, який мить тому сам валявся на землі, схопився й налетів на водія зі спини.

У світлі ліхтаря зблиснуло лезо. Данило притиснув ніж до горла того мужика.

– Відпусти її, інакше я його заріжу! – рявкнув він. Голос у нього був такий, що сумнівів не залишалося.

– Блефуєш, – прохрипів Філ, але хватку на моїх плечах послабив.

– А ти перевір! – Данило ще дужче надавив на ніж. – Три секунди даю. Ви ж мене знаєте... Ну!

– Вона важливіша за нього, – огризнувся Філ.

– Вона не Крижановська! – кричав Данило, і на його щоках ходили жовна. – З її родиною розбирайтеся, але її не чіпайте.

– Вона одна з них. А ти... ти маєш бути на нашому боці.

Хватка на мені остаточно ослабла. Я смикнулася, вискочила з рук Філа й відбігла подалі, за спину Данила. Серце калатало так, що, здавалося, ребра тріснуть. Той чоловік, якого Данило першим уклав на асфальт, підвівся, витираючи розбитий ніс. Втручатися він більше не наважувався.

– Ну, не вийшло цього разу, вийде іншим, – прохрипів він.

– Не буде жодного іншого разу, – Данило спопеляв їх поглядом. – Я підпишу все, що ви просили. А далі розбирайтеся з дорослими.

– Ну! Тепер твоя черга! – крикнув той, що стояв біля машини.

Данило лише сильніше притиснув ніж до шиї водія, який був трохи нижчим за нього на зріст і виглядав худорлявим.

– Ще раз до неї підійдете – і я передумаю, – процідив Данило, прибрав руку й відштовхнув його.

Філ і водій перезирнулися. Здається, обіцянка Данила щось «підписати» переважила їхнє бажання викрасти мене. Вони мовчки рушили до машини, зачинили двері й зірвалися з місця.

Я стояла, тремтячи всім тілом, і дивилася в спину Данилу. У голові було тільки одне питання: хто він такий? Чому викрадачі його знають? І що він готовий підписати, аби вони залишили мене в спокої?