Розділ 32

Водій довіз мене до самого будинку й зачекав, поки я не зникну за дверима. Опинившись усередині, я насамперед утомлено потерла обличчя й позіхнула. Скинувши куртку та рюкзак на крісло, я попленталася на кухню: у роті пересохло, страшенно хотілося пити.

– Ти пізно, – пролунав спокійний голос Дем’яна.

Я здригнулася. Він стояв у тіні й промовисто дивився на свій наручний годинник. Була вже майже дванадцята.

– Ну, я ж повнолітня, – усміхнулася я.

– Розумію, – він не усміхнувся у відповідь. – Але в нас виникли проблеми. Тобі не варто ходити вечорами самій.

– Так мене ж водій привіз... А що за проблеми?

Дем’ян на мить замислився, підбираючи слова.

– Були певні розбіжності. Точніше, ціла ворожнеча з однією родиною. Коли їхнього головного посадили, усе вщухло, але зараз він вийшов на волю. Невідомо, що в нього на умі. Він може почати мститися, і найпростіше це зробити через родину. Ймовірно, через тебе. Можуть спробувати втертися в довіру – таке вже траплялося.

– Про що ти? – я насупилася, відчуваючи, як усередині наростає тривога.

– Про бажання підібратися ближче до нашої родини, – він невизначено махнув рукою.

– Але я ж не Крижановська, – нагадала я. У мене залишилося моє прізвище, я не стала змінювати його на прізвище Дем’яна, Аліси та хлопців.

– Це нічого не змінює, – відрізав він. – Просто будь осторонь і намагайся нікому не довіряти.

Шкірою пробігли мурашки. Своє оточення я знала давно й нікого нового близько не підпускала. Але, враховуючи, що мене могли чатувати на вулиці посеред білого дня, ставало по-справжньому страшно.

У голові закрутилися думки. Навіщо ті хлопці намагалися мене впіймати? Данила я знала ще з дитячого будинку, він точно не з тих, про кого говорив Дем’ян. Руслана теж знала з тих років. У них були свої, особисті причини мене діставати. А тепер виходить, що небезпека може загрожувати ще й з іншого боку... Тільки цього мені не вистачало.

Дем’ян швидко зробив собі чай і пішов, а я рушила до себе. У будинку було тихо, усі вже спали. У кімнаті я почала переодягатися й знову застигла перед дзеркалом.

Побачила засос.

Чорт, я зовсім про нього забула. Сподіваюся, Дем’ян його не помітив. Наче я не поверталася до нього тим боком. Звісно, я доросла, і він знав, що в мене є якийсь там хлопець, але вплутувати родину у своє особисте життя не хотілося. Я завжди розповідала про друзів по мінімуму й звикла варитися у власних проблемах сама. Зайві запитання були мені ні до чого – особливо коли я й сама не знала, що на них відповідати.