РОЗДІЛ 21 ЛІКА "Вагання"

Світ стискається до розміру цієї крихітної кімнатки, у якій зависає мертва тиша. І лише моє шалене серцебиття нагадує, що ми живі люди, а не музейні експонати, котрі зависли один на одному виваженими поглядами.

Першим відмирає Яр. Прокашлявшись, чоловік зводить брови.

— Тобто, я можу на тебе розраховувати?

— Так, — відповідаю швидше собі, ніж йому. У горлі пече, немов там застрягає їжачок з пишними голочками.

Господи милосердний! На що я погодилася? Прочитавши мої думки, Сергій без поспіху дає настанови:

— О шостій поїдеш у дитячий садочок на Нижній, забереш Маргариту і відвезеш до мене додому. З малою доведеться залишитися ночувати. Впораєшся?

— Без проблем, — додаю обличчю легкості, хоч тіло накриває хвиля неспокою. — Після роботи я заберу дівчинку, завезу до вас додому і залишуся ночувати у вас.

Стоп! Я сказала — залишитися ночувати? Ночувати у будинку Яра? Торкнутися невидимої сторони його життя?

— А дружина не буде проти? —похапцем запитую, пізно згадавши, що ніби не має сім’ї.

— Муся, — промовляє, подаючись вперед і складаючи перед собою руки у замок. — Ти ніколи не вміла чути. У мене немає дружини, я виховую Маргариту сам.

— А де її мама?

Ох, варто було мовчати. Очі навпроти округлюються, добирають хижого блиску, небезпечного блиску, який попереджає за забрідати за сигнальні вогні.

— Ми у процесі розлучення.

— Зрозуміло, — випалюю.

Я маю на увазі, що, як жінка, розумію бідолашну дівчину, яка наважилася піти від тирана. Закрадається висновок, що дитину він забрав і не показує матері.

— От і чудово, — напружено усміхається. — Адресу я скину, виховательку попереджу. Хатня робітниця підготує тобі кімнату і, звісно, потурбується про вечерю.

Яр говорить поспіхом, ніби боїться, що передумаю, встану і піду. Але давати мені задню пізно.

— Точно нормально почуваєшся? — перепитує, знімаючи з підлогової вішалки темно-синій піджак.

Важко відірвати погляд, коли одягається, коли тонкими довгими пальцями застібає ґудзики. Він дуже привабливий чоловік. Такий собі красивий ідеальний монстр, від якого втекла дружина.
Тепер багато що пояснюється. Яворський не переймався, що консультантка з улюбленого магазину його коханої розпатякає про наш раптовий візит. Він взагалі не хвилюється, роблячи оточенню боляче.

— Муся, що знову не так? — супить брови, підійшовши майже впритул.

Дивлюся на чоловіка знизу вгору. Як в такій красивій оболонці вміщаються дві протилежні особистості? Чому не може бути нормальним, як у примірочній, коли дмухав на моє збите коліно? Неймовірний момент, який переконує: у серці суворого Яворського є місце теплу і сонцю. Цікаво, як він ставиться до дочки? Навряд любить, бо, на мою думку, належить до тієї когорти татусів, котрі віддають перевагу спадкоємцям.

Не втримавшись, зітхаю. Шкода дитину.

— Що любить ваша донечка?

Яр таранить мене крижаним поглядом, мовляв, верзу дурниці та пхаю носа не у свої справи. Без жодного пояснення він скидає на мій номер контактну інформацію і виходить з кабінету. Але на порозі таки розвертається:

— Ліко, я тобі довіряю. Все, що відбувається в стінах мого дому, повинно залишитися в ньому. Я не плутаю особисте з робочим. Тобі теж не раджу.

— Домовилися.

— Я на телефоні.

— Ой, зачекайте, будь ласка. Як представитися Маргариті?

— Ліка Мусійчук, знайома її батька. Впевнений, ти сподобаєшся Марго. Вона теж любить все яскраве.

З цими словами шеф веде поглядом по мені з ніг до голови. Коли очі втикаються в груди, інстинктивно обсмикую свою скромну сукню в підлогу. З чого він взяв, що люблю виділятися поміж інших? Це ж я на фоні сірості відділу видаюся помітнішою зі своїм довгим казково-білим волоссям. І не більше.

Яр поспішає вийти, залишаючи шлейф шикарних чоловічих парфумів і бентежне відчуття цілковитою невизначеністю. У сусідньому кабінеті по столу вібрує телефон. Спохватившись, озираюся у пошуках свого гаджета. Біля мене немає. Отже увесь час він знаходився там, на видному місці, перед очима Сергія Олександровича, без блокування, у вільному доступі. А якщо він скористався можливістю переглянути мою переписку з Іваном? Несподіване припущення боляче б’є під дих. Я не хочу думати, що Яр здатний на настільки низький вчинок.

На негнучких ногах добираюся до столу. На екрані телефону світиться контакт мами.

— Донечко, ти сьогодні додому прийдеш вчасно? Я приготувала котлетки по-київськи, пюрешку зварила, салатик…

— Мамо, на жаль, — ледь не стогну в слухавку. Живіт зрадницьки заходиться голодним бурчанням. — Сергій поїхав у відрядження і попросив приглянути за його донечкою. Тому я залишуся ночувати в Яворських.

Мама завмирає. Схоже, навіть не дихає.

— Я правильно зрозуміла: ти на ніч залишаєшся в Яра? Виручаєш того самого одруженого Яра, через якого ниєш, прийшовши з роботи?

У маминих словах більше прихованого підтексту, ніж є насправді.