РОЗДІЛ 20 СЕРГІЙ"Без варіантів"

— Муська, ей ти чого? Що з тобою, сонце?

Дівчина безсило повисає на моїх руках, заплющивши очі. На шиї пульсує вена. Жива!

— Я, — притискається ближче й обіймає, — все нормально. Відпусти.

Останнє слово звучить пошепки, бо дівчина втикається носом в мою шию і затихає.

— Ти спала вночі? — запитую.

— Немає значення, відпусти.

— Відпочинь годину, а потім розкажеш, в яку халепу знову потрапила.

— Боюсь, одними колготами не зарадиш, — видає смішок, ще міцніше втискаючись в груди.

— А я спробую.

— Яр, ти настільки добрий, що аж боюся.

Тепле дихання лоскоче відкриту ділянку шкіри, біле волосся розсипається хвилею біля мого обличчя. Я чую аромат шампуню, а ще її ніжні парфуми. Складається враження, що тримаю принцесу, яка з’їла зачароване яблуко і заснула.

Відношу її у сусідню кімнату, де стоїть невеликий диван. Обережно вкладаю, дістаю із шафи ковдру та подушку. Дівчина така бліда, що стає страшно за її життя. Загалом, такий стан цілком зрозумілий, якщо не спати три ночі. Цікавить закономірне питання: де бідося вешталася, що не відпочила?

Ліка тихесенько стогне і перевертається на бік. Через кілька хвилин лунає її спокійне сопіння. Заснула.

— Муся, Муся, — скептично хитаю головою.

Не дівчина, а катастрофа з ногами від вух. І треба ж за десять років стати такою красунею.

Невидима сила штовхає схилитися над диваном, роздивитися її близько-близько і… Тягнуся кісточками пальців до блідої щоки, невагомо торкаюся ніжної порцелянової шкіри. Вона тепла на дотик, шовковиста. Пальці перебираються на довге біле волосся, ведуть по ньому невидиму лініюю. Щось давно забуте в серці оживає, наповнюючи вени адреналіном. Школярем я мріяв торкнутися до Мусі, обійняти, відчути її тепло. А зараз. Зараз немов немає життя відстанню у десять років, я знову той самий шибайголова Яр, ображений на батька і весь світ, якому сподобалася найспокійніша, найрозумніша дівчинка в школі. Чи соромно мені, що перетворив її шкільне життя на пекло? Так… І за свою теперішню поведінку теж незручно. Похапцем забираю руку, відходжу на два кроки, немов це врятує від раптового спалаху спогадів.

У кабінеті на столі вібрує мобільний телефон. До Ліки телефонує Іван. Завмираю крижаним поглядом на дисплеї, долоні самі собою стискаються у кулаки. Якби зараз підлеглий увійшов у двері, я б з ним не церемонився. Раніше терпів його через «не можу», а зараз через мушу.

Вичікую кінця дзвінка і піддаюся спокусі погортати телефон Мусі. Не рівень керівника, не рівень друга, не рівень давнього знайомого.

Однак Герасименко ще той екземпляр.

— Муся, що не зробиш заради тебе, — бурмочу, знімаючи кнопкою блокування.

У дзвінки не заходжу, бо «спалить». Зате сповіщення переглядаю. І так…

— Найгірші підозри справджуються. Іван всупереч обов’язкам приїжджав в столицю, аби зустрітися з нею. Тепер шматочки пазла складаються докупи. Через цього Донжуана дівчина свідомість втратила.
Та найбільше вражає останнє повідомлення, надіслане Лікою. Мабуть, щоб відповісти на нього телефонував новоспечений залицяльник.

У Ліки фінансові проблеми з банком і вона не вигадала нічого кращого, як попросити гроші в Івана. Наївна дурепа! Іван навряд виручить. І це в кращому випадку. У гіршому — рознесе всім про її прохання й посміється за спиною. Та він телефонував, щоб сказати «ні», а потім взагалі включить ігнор по всіх фронтах.

Чому не звернулася за допомогою до мене? Без жодних питань я б виручив. Тим паче добре знаю її маму. Я вже з нетерпінням чекаю інформацію на Мусійчук. Скоро дізнаюся, чому влізла в борги і з яких причин не змогла заплатити цього місяця.

Муся…

Поклавши гаджет на місце, приймаю рішення поки не втручатися в особисті справи двох голубків, проте тримати під контролем.

Поки Мусійчук відсипається у суміжній кімнаті, поринаю в документи з головою. Справ як завжди багато, телефонних дзвінків — поготів. Серед робочої круговерті не одразу помічаю сповіщення від шостої няні. І неї останньої.

«Шановний Сергію Олександровичу. Ви прекрасний батько і прекрасна щедра людина. Однак я не можу надалі працювати з вашою дочкою. Вона надзвичайно складна дитина і, впевнена, ви самі знаєте це. Мій педагогічний досвід ще такого не бачив. Вона приклеїла мої черевики до підлоги і мені довелося босяком вести її в садочок. Витівку я оцінила, тому всього найкращого. Із садочку заберете самі й заодно проведете профілактичну бесіду».

Бляха, не лінилася і написала цілу петицію! Що робити? Де я за кілька годин знайду нову няню, яка погодиться залишитися ночувати в нас?

І головне — як довірити дитину чужій людині, яку в очі не бачив?

Мені треба вже їхати. Гувернантки немає, а Муся взагалі відключилася в суміжній кімнаті.

Муся… Марго…

На думку спадає одна ідея, божевільна неправильна ідея, через яку обов’язково виникнуть проблеми.

Не у моїх правилах плутати особисте і робоче. А якщо розглянути стосунки з Мусійчук під іншим кутом? Наприклад, ми знайомі сто років і дівчина не чужа мені?