Пролог

Я націлювала зброю на свою родину. Тієї миті це було єдиним способом уникнути ненависного шлюбу. Здавалося, ще крок – і я втечу, так і не зустрівшись із цим клятим Дем’яном. Звіром, у якого навіть на фото погляд був настільки крижаним, що проймало до кісток.

Його батьки сиділи просто переді мною, не зводячи очей з пістолета. Що ж, нехай дивляться. Нехай переконуються, що така невістка їм не потрібна. Звісно, я б не змогла вистрілити в людину, але налякати їх до смерті – без проблем.

Я повільно задкувала, розраховуючи за мить рвонути до виходу, аж раптом чиїсь руки обхопили мене, ривком вириваючи зброю. Довелося розвернутися, і я зіткнулася з розлюченими очима Дем’яна.

– Уже йдеш, дружино? – усміхнувся він.

Це був справжній звірячий вискал. У ньому читалося щось лячно заворожливе, але куди більше – відштовхувальне. Цілий місяць я ховалася від нього, і ось – добігалася. Вперше ми стояли так близько. Я відчувала його важке дихання та долоню, що лежала на моєму попереку. Іншою рукою він недбало крутив відібраний пістолет.

Я припинила опір. Сенсу не було – я розуміла, що зроблю тільки гірше. І так накоїла справ: висловила його батькам усе, що про них думаю, назвала Дем’яна виродком, але це не допомогло. Мене б не відпустили по-доброму. З пістолетом у мене був шанс, та хто ж знав, що мій головний ворог з’явиться так невчасно.

Для моїх батьків він був порятунком, квитком у чудове майбутнє, заради якого вони були готові на все. Для мене ж він залишався монстром. Але зараз, дивлячись у його очі, я вперше спіймала себе на дивній думці: я хочу, щоб він заговорив. Нехай висловиться. Можливо, його слова щось змінять, хоча я знала напевно – моя ненависть до нього та його родини не зникне ніколи.

Це друга частина дилогії.

Її можна читати окремо.

Але якщо ви хочете дізнатися, що було з головною героїнею «до», то раджу зазирнути до книги «Нестримна втеча» (якщо ще не читали).

Нові розділи щодня. Додавайте книгу до бібліотеки, щоб нічого не пропустити❤️