Розділ 26

– Привіт, мам! Ти сьогодні рано, – зустріла Віка Ніну на порозі квартири.

– Привіт, люба. У Ендрю виникли деякі справи, тому він поїхав в готель. – Та й нам треба зібратися перед поїздкою. Ендрю заїде завтра о восьмій ранку.

– Точно, сімейний пікнік, – заплескала в долоні Віка.

– Не зовсім сімейний, – покачала головою Ніна. – До нас приєднається Наталя та Максим, – дорогою додому Ніна встигла отримати повідомлення від подруги, що вони приїдуть на вікенд за місто.

– З ними має бути весело, – Віка добре знала цю родину, вони часто бували в них вдома, та й Ніна запрошувала Наталю із чоловіком на всі свята.

Ніна пройшла на кухню розкладаючи по полицях холодильника придбані продукти. Віка тим часом прийнялася за приготування вечері.

– А де Сашко? – спитала Ніна, адже його не було вдома у звичний час.

– Сказав, що затримається в ресторані, – хитро примружилася Віка. – Але мені здається, що виною всьому не робота.

– Цікаво, а що? – Ніна уважно подивилася на доньку.

– Симпатична офіціантка Юля, з якою він вчора до пізньої ночі муркотів по вайберу, – Віка посміхалася.

– А ти що підслуховувала? – обурилася Ніна. Вона не хотіла, щоб діти руйнували довіру один до одного плітками та образами.

– Та ні, випадково почула, – знизала плечима та.

– Гаразд. Саша вже дорослий хлопець, він має право на особисте життя.

– Ага. Краще розкажи як твоє особисте життя, мам, – Віка поставила у духовку лазанью. – Ти вчора не повернулася. Ви провели ніч разом?

Ніна відчула як прискорилося серцебиття. Віка вміла ставити незручні питання із самого дитинства. Її допитливість одночасно й шкодила, й рятувала з різних халеп.

– Віко! – скрикнула Ніна, опускаючись на стілець.

– Мамо, ну насправді я дуже рада, що у тебе з Ендрю все склалося. Ти повертаєшся щасливою після зустрічей з ним. І якщо ви вирішите подарувати нам братика чи сестричку – знай – я лише зрадію й буду дуже турботливою старшою сестрою!

– Господи, Віко, ну яка дитина у нашому віці! Ви вже геть дорослі. Ще кілька років мине й ви мені онуків подаруєте. Та й не готова я до малюків, садочка, школи… Я все це з вами двічі пройшла. І що скажуть люди? Нагуляла дитину у сорок років, коли треба онуків бавити?

– Мамо, ти знову мислиш стереотипами. Заводити дітей треба, якщо ви обоє цього хочете. І байдуже, що подумають інші, – відрізала Віка.

– Доню, давай не будемо розвивати цю тему, – Ніна почувала себе ніяково. Відверті розмови з донькою засмутили її.

Віка піджала губи. Вона не хотіла ображати матір, лише її підтримати, але вийшло навпаки. Ніна піднялася та направилася до виходу з кухні, непомітно витираючи сльози.

– Вибач, мам, – долинуло до неї.

Ніна обернулася та кивнула доньці й поспішила до ванної. Треба відпочити та розслабитися.

Звісно, вона навіть не думала про те, щоб народжувати дитину, ще й після сорока років, але після слів доньки замислилася – а що як Ендрю захоже мати сина чи доньку? У нього немає дітей, він не був одружений. І те, що він обіцяв прийняти її дітей, не відміняє того, що він не хоче мати власних. Що як він попросить народити йому сина? Чи зможе Ніна, чи дозволить здоров’я? Чи наважиться вона сама стати мамою втретє?

Але відповіді так й не знайшла. Всередині неї виникали суперечливі почуття. І вона вирішила, що краще за все обговорити це з Ендрю.

Коли вона вийшла з ванної кімнати, то помітила, що Сашко вже повернувся та теревенить на кухні з Вікою. Вони вже розклали по тарілках вечерю та чекали на неї, щоб разом повечеряти.

Ніна посміхнулася та влаштувалася за столом навпроти дітей.

– Привіт, сину. Як ти?

– Все чудово, мамо, – відповів Сашко. – До речі, ти не проти якщо завтра до нас приєднається одна неймовірна дівчина? – в очах сина блиснув щасливий вогник.

– Авжеж, не проти. І хто ця дівчина? – усміхнулася Ніна.

– Її звати Юля, ми працюємо разом.

– Вона подобається тобі, чи не так?! – ткнула брата в бік сестра.

– Подобається, – підтвердив Сашко, витримавши знущальний погляд сестри.

– Я рада за тебе, за вас, – Ніна подивилася на сина. – Буду рада познайомитися.

– Дякую. Тоді я зранку заїду по неї, скинеш мені локацію, ми доїдемо на моїй машині.

– Так, зараз перешлю. Завтра у нас буде важливий день знайомств, тому пропоную вже розходитися, тим паче вставати треба рано, – Ніна взяла телефон, щоб переслати сину адресу, але побачила непрочитане повідомлення від Ендрю.

«Сумую без тебе, кохана», – спливло на екрані, щойно вона відкрила вайбер.

«Я теж», – миттєво надрукувала відповідь. Серце радісно тріпотіло в грудях.

Ніна переслала сину адресу котеджів та побажавши дітям доброї ночі поспішила до себе. Їй кортіло почути голос Ендрю перед сном.