Розділ 25

– Привіт, – відповіла Ніна, продовжуючи обирати картоплю. Розмовляти з ним не хотілося. І треба ж йому було прийти в цій самий супермаркет.

– А ти змінилася, – Вадим підійшов ближче.

– Ти навіть не уявляєш наскільки! – зло проговорила жінка та наділила чоловіка зневажливим поглядом. – Що ти тут робиш?

– В магазині? – перепитав Вадим. – Те саме, що й ти – обираю продукти.

– В місті, дурню. Набридло життя за кордоном?

– Мама хворіє, – зітхнув Вадим, їй потрібна моя допомога.

– Лікувати маму плануєш вином та горілкою? – кивнула Ніна на кошик чоловіка, де виявилося кілька пляшок спиртного.

– Це не для мами… – буркнув чоловік й трохи м’якше додав, – Ніно, я дійсно скучив. Може, ми повечеряємо разом?

– Вибач, але я зайнята сьогодні ввечері, – твердо промовила дівчина.

– Ну, давай не сьогодні. Можемо в інший день. Розкажеш про себе, дітей…

– Що? – обурилася Ніна. – Про дітей згадав? Для тебе їх не існує. Ти забув про їхнє існування щойно вийшов з будівлі суду п’ятнадцять років тому й не копійки не платив всі ці роки…

– Каюсь, винен, – Вадим обережно торкнувся руки дівчини, – але я дійсно лише зараз все усвідомив… Чи є в мене шанс все повернути? – зробив ще одну спробу зблизитися чоловік.

– Свій шанс ти вже давно втратив, Вадиме. У мене зараз своє життя, в якому тобі немає місця…

– Що ж, нехай так, але дуже скоро ти зміниш свою думку, – Вадим відійшов від дівчини на пару кроків, але продовжував уважно її розглядати.

З моменту розмови з тим демоном, Рілом, минуло трохи більше двох тижнів. Йому наказали чекати та не діяти самотужки. А сьогодні він знову зустрів її. Цього разу вже навмисно. Чоловік дізнався, де її офіс через знайомих та прослідкував за нею. Він більше не збирається чекати, адже схоже ці чортові демони вирішили обманути його та нічого не зробили для виконання його замовлення.

– Не дочекаєшся, – відповіла Ніна.

– Кохана, привіт, – вона відчула, як зі спини її обняли теплі міцні руки.

– Ендрю, – зраділа вона, – привіт!

– Це твій знайомий? – демон кивнув на Вадима, що дивився на пару на всі очі.

– Це Вадим, мій колишній чоловік, – відповіла Ніна, сильніше притискаючись до Ендрю. Поруч з ним дівчина почувалася захищеною.

– Не скажу, що приємно, але будемо знайомі, – Ендрю протягнув руку чоловікові.

– То ти з ним чи що? – проігнорувавши протягнуту руку спитав чоловік.

– Тебе це не стосується, – відповіла Ніна.

– Краще тобі йти по своїх справах. Вадиме, – Ендрю пропалював його поглядом.

Навколо них вже почали збиратися люди, Ніна розуміла, що цю виставу потрібно закінчувати. Ні до чого чужим людям споглядати ці особисті розмови.

– Ходімо, коханий, – вона взяла Ендрю за руку та потягнула за собою.

Вадим залишився стояти, дивлячись парі вслід. Невже його обманули? Андрій та Світлана, їхні спільні знайомі, з якими вони колись разом жили по сусідству, запевняли Вадима, що у Ніни немає чоловіка. Вона самотня мати-одиначка, до того ж працелюба. Та й ці демони, контакти яких Андрій йому й підказав, нічого не казали про іншого чоловіка. Та якщо вже розібратися, вони взагалі йому нічого не сказали. Треба знову навідатися в цю шарошечну контору!

– Добре, що ти так вчасно з’явився, – проговорила Ніна. – Я вже не знала як його здихатися.

– Він тебе переслідує? – спитав Ендрю, сильніше стискаючи руку дівчини. Він був дуже злим, всередині все кипіло від гніву. Демон ладен був знищити Вадима на місці, спопелити, але проявляти магію на Землі на очах сторонніх суворо заборонено, до того ж він не має права діяти доки не отримає вердикт Парламенту. Та й поки що Вадим не зробив нічого протиправного проти Ніни.

– Він з’явився вдруге за останні два тижні. Перший раз я його зустріла напередодні твого приїзду у метро й от сьогодні. Я не знаю, що він собі надумав. Дуже підозріло. І ще лячно за дітей, хоч вони й дорослі, але хтозна що ще він може утнути.

– Не бійся, я зможу вас захистити, – Ендрю сильніше притиснув дівчину до себе. – Ти вже обрала все, що нам потрібно? – спитав чоловік, оглядаючи кошик.

– Начебто все, – відповіла Ніна.

– Тоді, поїхали, повечеряємо разом і я відвезу тебе додому. Діти, мабуть, хвилюються, що вчора ти не прийшла…

– Я ж їм повідомила, – усміхнулася Ніна. – І взагалі, вони давно мені казали, довіритися почуттям.

Ендрю кивнув та міцніше стиснув долоню Ніни. Насправді йому не хотілося відпускати її. Але квапити події із пропозицією жити разом він не хотів.

Розплатившись на касі вони покинули магазин та попрямували до ресторану.

– Ендрю, щось трапилося? – запитала Ніна, адже бачила, що чоловік виглядав чорнішим за хмару.

– Вибач, кохана, це все через того Вадима. Я хвилююся за тебе.

– Я сама хвилююся, але не думаю, що він щось мені зробить.