Розділ 22

Минуло два тижні з того дня, як Ендрю зустрівся з Рілом. З Ніною вони бачилися кожного дня після його приїзду до Києва. Чоловік поселився в готелі в центрі міста. Днями він проводив час за роботою з документами по своїм лікарням, вивчав звіти, що надходили від підрозділів демонів, що також слідкували за межею. Але тішило Ендрю інше. Відтепер він був поруч з Ніною.

Ендрю забирав її вранці біля під’їзду та підвозив до офісу й рівно о шостій чекав біля офісної будівлі. Вони разом вечеряли, гуляли парком чи йшли на набережну, насолоджуючись товариством одним одного, вели довгі розмови, все більше відкриваючись та розповідаючи про себе та закохуючись все більше. З подивом виявили спільні інтереси та смаки у сучасному мистецтві та літературі. Відвідали на вихідних виставу в театрі та потім ще довго ділилися враженнями від п’єси.

Ендрю не говорив про себе лише одного – те, що він належить до іншої раси, те, що він той, кого прийнято вважати злом на Землі, не наважувався сказати про існування магії, бо боявся через це втрати її. Він перестав приходити в її сни, воліючи присвячувати більше часу реальним зустрічам, даруючи коханій ніжні поцілунки та ховаючи у міцних обіймах.

Ендрю всіляко оберігав її, виконуючи також й обов’язки Хранителя. Вадим, колишній чоловік Ніни, за ці дні не з’являвся, як й було йому наказано, Ендрю знав, що його справа все ще на розгляді в Парламенті Сутінок.

З кожними днем Ніна лише упевнювалася в тому, що недарма стільки часу відмовлялася від зустрічей з чоловіками, чекаючи на того, хто по-справжньому полонить її серце. А ще вона виявила, що й на почуття, й на побачення є час, коли поруч саме той. Вона танула в його обіймах, а ще відчувала себе захищеною поруч з ним.

Діти тішилися, коли бачили щасливі очі матері. Після першого нічного побачення Ніна розповіла їм про Ендрю, про свої почуття, й вони щиро підтримали її та з нетерпінням чекали на зустріч та знайомство із ним.

Поділилася вона новиною і з батьками. Мати одного вечора прийшла в гості та не заставши Ніни у звичний час вдома, дуже здивувалася. Звісно, Віка та Саша розповіли, де вона та з ким.

– Я дуже рада, що вона нарешті зустріла свою людину. Я давно їй казала, що не можна ставити хрест на собі, на жіночому щасті, – проговорила Олена Миколаївна.

– Бабусю, добре, що й ти нас підтримуєш! – озвалася Віка.

– А як же інакше, любі мої? – спитала бабуся.

В цей момент двері відчинилися, впускаючи у квартиру Ніну. Вона знову тримала у руках букет троянд.

– А от й мама! – Віка кинулася її зустрічати.

– Привіт, люба! – Ніна обійняла дочку. – У нас гості?

– Так, бабуся прийшла.

– Авжеж, прийшла, – Олена Миколаївна вийшла в коридор. – Донька десь загуляла, хоч вже й доросла, – беззлобно проговорила жінка. – Ходімо чай пити, розкажеш про свого кавалера.

Діти залишили жінок наодинці, даючи змогу поговорити. Ніна й розповіла, хоч й дуже переймалася, як прийме мати таку новину. А коли побачила, що всі її підтримають, лише зраділа, що в неї така любляча турботлива родина.

– Доню, ти світишся від щастя, – прошепотіла Олена Миколаївна, вислухавши розповідь Ніни. – Не зважай, що він іноземець, головне його ставлення до тебе. Якщо поруч з ним тобі добре, то не відштовхуй.

– Дякую, мам, – посміхнулася Ніна. – Я ніколи не відчувала себе так добре, як зараз. Знаєш, мені здається навіть до Вадима не було таких почуттів…

– Не згадуй цього зрадника. Він забув про ваше існування й за ці роки жодної копійки не дав ані тобі, ані дітям, – нахмурилася мама.

– Я бачила його десь тиждень тому, в метро зустрілися, – опустивши погляд промовила Ніна. Їй було неприємно згадувати цю зустріч.

– Невже до Києва приперся? От гад. Добре, що тепер в тебе є захисник, – промовила жінка.

– Я думаю, то було випадково. Та й Київ досить великий, щоб він знову мене знайшов. Але присутність Ендрю дійсно додає мені впевненості.

– Ох, хоч би все було саме так. Коли думаєш знайомити родину зі своїм принцом?

– Коли він буде готовий, зараз я не хочу поспішати, – промовила Ніна.

– Добре, доню. Я почекаю. Принаймні, тепер я знаю, що в тебе з’явився захисник, підтримка та опора. Ти багато років була сильною, то дозволь собі трохи побути слабкою…

– Ну, мам. Я не планую свої турботи та проблеми перекидати на чужі плечі.

Ніна проводила мати та вирушила до своєї спальні. З появою Ендрю вона дійсно знову відчувала себе жінкою, дозволяла бути слабшою, піклуватися про себе. Вона була впевнена, що заради неї він здатен звернути гори. В його обіймах завжди було тепло й надійно.