Розділ 18

Ендрю цілий день провів у будівлі Парламенту, у кабінетах, де мав доповідати про справи на Землі, де вирішувалися питання щодо контролю межі, де обговорювалися питання балансу Світла та Темряви.

 Вищі за рангом демони, що керували Сутінковим світом та контролювали дії Хранителів у суміжних світах, були вкрай допитливі та полюбляли прозорість та чіткість у паперах. Ендрю ж не особо любив бюрократію, але така рутинна робота дозволяла йому не збожеволіти. Зараз, коли він зустрів Ніну, все, про що він мріяв – спокій. Ендрю волів присвятити себе родині. Грошей, що він мав на рахунках, вистачить на цілком безбідне життя. Та й клініки ж його, то цей дохід буде приносити прибуток ще довгі десятиліття.

З питанням про відмову від посади Хранителя він підійшов до старійшини Парламенту, Айдена.

– Арраку, – старий демоняка подивився на нього поверх окулярів, – чи можу я дізнатися причину такої відмови? Це вкрай неочікувано й дуже невчасно. Та й на цій посаді ти працюєш трохи більше, ніж десяток років. Звісно, ти багато чого досягнув – одні твої лікарні чого варті...

– Айдене, я просто зустрів її. Свою істинну. Хочу бути з нею – не став ходити коло да навколо Ендрю.

– Для нас, демонів, зустріч з істинною це справжній дарунок Долі, – усміхнувся Айден. – Але це ніколи не стояло на заваді у виконанні обов'язків...

– Тоді надайте мені відпустку, – наполягав Аррак-Ендрю. – Пів року, думаю, вистачить, щоб вона остаточно мені повірила, щоб вона прийняла мене та наш світ, наші звичаї... – Звісно, Ендрю розумів, що маловірогідно, що йому дадуть повний спокій, бо це порушувало порядки та закони Сутінкового світу, але принаймні він спробував.

– Відпустку, кажеш? Щось, це вже інша розмова. Я подумаю. Але повністю відмовиться від посади ти можеш лише після того, як з'явиться Спадкоємець твого роду. Ваш рід належить до ієрархії Хранителів. Така вже ваша доля... Хіба ти не розумієш чим може обернутися твоя відмова від цієї посади?

– Я знаю. Все усвідомлюю, – сухо промовив Аррак. – Серед моїх близьких немає неініційованих Хранителів. Мій брат обрав для себе інший шлях, ритуальної магії...

– Це мені відомо. Твій брат Сат мав на це право, бо ти, як старший Спадкоємець, вже став Хранителем, замінивши матір, – кивнув Айден. – Залишається лише твоя дитина. Майбутня дитина...

Ендрю це було відомо. Але він не мав дітей. Та й не був певен, що вони коли-небудь взагалі з'являться. Чи захоче Ніна народити йому дитину? Чи дозволить здоров'я? Хоч медицина зараз робить дива, але Ендрю не хотів заглядати аж так далеко...

– Гаразд, – зітхнув Ендрю, розуміючи, що відмовитися від посади зовсім не вийде. Він не міг підвести свій рід, не міг допустити, щоб його родину посунули на нижчі ступені по ієрархії. Що ж, він буде й надалі виконувати свої обов'язки, але зараз він має бути поруч з коханою. – Я залишуся Хранителем, але благаю, про короткий відпочинок, – нарешті промовив він та пильно подивився в очі Айдена, але не побачив там нічого, крім чорної порожнечі.

– Я почув тебе, Арраку, я маю порадитися й за кілька днів ми повідомимо тобі своє рішення, – сухо проговорив старий демон та вказав рукою на двері.

– Дякую, – кивнув Ендрю та покинув кабінет Айдена, а згодом й будівлю Парламенту.

Сонце вже сідало, тож Ендрю поспішив до бару, де прагнув зустрітися з Рілом. Все ж таки, вони не бачилися тривалий час, він встиг скучити за посиденьками із другом дитинства та й обіцяв же розповісти другу про зустріч з коханого. А це для демона дані обіцянки були справою честі.

Ріла він побачив одразу. Молодий демон вмостився біля барної стійкі та вів жваву бесіду з барменом потягаючи з бокала янтарну рідину.

– Вітаю, друже, – Аррак влаштувався поруч.

– О, Арраку, привіт. Віскі будеш?

– Так, – кивнув той.

– Зроби нам віскі, друже, – Ріл звернувся до бармена й той за кілька хвилин поставив перед чоловіками напої. – А тепер розповідай про своє кохання. Я весь перетворився на слух.

Ендрю зробив ковток напої та поділився з другом усім, що накопичилося на душі.

– Я бачу, ти й справді, закоханий в неї, – поплескав Ріл по плечу свого друга. – Складно навіть уявити, що ми здатні на такі сильні почуття, чи не так?

Демон легко зчитав стан душі Ендрю, тож тепер переконався, що його почуття справжні. Та й ниточки, що вели до його істинної відтепер він теж бачив.

– Я й сам не уявляв, – зізнався Ендрю. – Навіть коли приходив у її сни не відчував такого…

– Ти знаєш, що я не вірю в кохання. Можливо, тому, що звик до того, що у відносинах чоловіків та жінок мало щирості в наші часи, то я обрав шлях одинака. Я виконую різні завдання, й от після твоєї розповіді маю дещо тобі сказати…

– Що саме? – Ендрю напружився.

– Ти маєш врятувати декого. Ти – Хранитель, тож саме на тобі відповідальність, бо з’явився дехто, хто хоче порушити баланс…

– Що? – Ендрю хмурився. Йому не хотілося затримуватися у Сутінках, він прагнув вже завтра повернутися на Землю, в Київ, але якщо є загроза та порушення на межі, він зобов’язаний втрутитися та залишитися поки все не вирішиться.

– До нашого підрозділу сьогодні надійшов запит від доволі дивного чоловіка. Мені достеменно невідомо, як він вийшов на нас та дізнався взагалі про існування Сутінок. Але річ в тому, що він прагне повернути втрачене багато років тому кохання. Будь-яким коштом…