Розділ 7

– Ніно! – почула дівчина за спиною знайомий голос. Обернувшись, побачила Володимира. – Чому ви не залишилися на обід?

– Захотілося прогулятися, та і я не голодна, – знизала плечима.

– Вдень дуже спекотно, краще бути в приміщенні, а на вулицю виходити вже ввечері, – почав пояснювати Володимир прості істини.

– Я лише на три дні приїхала, тому гаяти часу, коли є можливість побути біля моря, не хочу. Та й ви теж не ховаєтеся від сонця, – посміхнулася вона.

– Я побачив, що ви вийшли з готелю та вирішив скласти компанію. Сподіваюся, ви не проти? – уточнив чоловік.

– Та ні, – кивнула вона. – Невже боялися, що я розтану як морозиво на сонці?

– Мені б цього не хотілося, – підтримав жарт Володимир. – У нас ще два дні форуму, а до вас, як встиг помітити, черга. Може, дійсно, морозива? – вони зупинилися біля лотка із холодними ласощами.

– Можна, – погодилася Ніна. – Мені з манго.

Чоловік зробив замовлення, й вже за кілька хвилин обидва насолоджувалися смаколиками.

– То як успіхи на форумі? – перепитав Володимир. – Вже маєте нові контракти?

– Так, погодилася Ніна. – Вже кілька великих лікарень замовили наше обладнання.

– Я радий, що наш захід сприяє новим контрактам, посміхнувся чоловік.

Спустившись на набережну Володимир привів дівчину на майданчик літнього ресторану. Тут стояли тенти, що давали трохи тіні та ховали від палючого сонця.

– Може, все-таки щось поїсте? Знаю, ми почали з десерту, але обід ви все-таки пропустили. Тому, я пригощаю, – проговорив він. – Це ресторанчик кримськотатарської кухні. Дуже популярний захід серед одеситів й гостей міста.

– Тоді не відмовлюся від чебуреків, – усміхнулася Ніна. Вона любила їх з дитинства. Пам'ятала цей смак та аромат, а скільки спогадів пов'язано з самим Кримом, де пройшло майже все її дитинство!.. Звісно, Крим вдалося повернути до складу України, але після деокупації Ніна ще жодного разу не відвідувала півострів, все якось відкладала поїздку. – Також салат зі свіжих овочів та зелений чай, – додала дівчина.

– Домовилися, – кивнув чоловік.

Замовлення принесли доволі швидко. За їжею обговорили робочі моменти.

В присутності чоловіка Ніна почувалася дещо сковано, згадався Ендрю та їхні перемовини, та наскільки легко було поруч з ним.

– Давайте вже повертатися, перерва закінчується, а попереду ще багато роботи, – проговорила Ніна.

– Година пролетіла немов хвилина, – пожалкував Володимир, але нам дійсно варто повертатися в готель.

Стоячи за столом в залі, Ніна час від часу ловила себе на думці, що шукає очима Ендрю, але його ніде не було видно. Роботи пообідді стало ще більше. Чимало іноземних гостей та представників лікарень цікавилися обладнанням українського виробника. Ніна ледве встигала вносити дані нових замовників у спеціальну таблицю.

– Гаряча кава для бізнес-леді, – пролунав над вухом знайомий голос. Підвивши очі вона побачила Ендрю.

– Дякую, – прошепотіла вона.

– Я помітив, що вас не було у ресторані під час перерви, та й в залі, де виступали спікери теж, тому прийшов сюди.

– Я туди дійсно не встигла, – зітхнула дівчина.

– Пора завершувати, – посміхнувся чоловік, за пів години гала-вечеря.

– Точно, – глянувши на годинник, отямилася Ніна.

– Бджілкам-трудівницям також треба відпочивати, – промовив Ендрю. – Зустрінемося в ресторані.

Ніні дуже кортіло ще трохи поспілкуватися з ним. Від нього віяло неймовірною енергією.

Молода жінка вимкнула ноутбук, прибрала його та документи у сумку та поспішила у свій номер.

Але опинившись всередині вона завмерла на порозі від несподіванки. На столику біля ліжка стояв кошик квітів, а в кімнаті лунав приємний аромат.

– Що це? – Ніна підійшла ближче, побачивши також й ведмедика. – Такий гарний букет. Ніна сіла на ліжка, ледь стримуючи сльози, що скупчилися у кутках очей. Вона вже давно не отримувала квітів. Звісно, на свята син кожен раз приносив букет свіжих троянд або хризантем, на роботі чоловіки вітали з Днем народження та також приносили букетики, але таємно, ось так, вона не могла пригадати чи таке було взагалі.

Поки вона роздивлялася свій букет, на підвіконні знову з’явився Адам. Амурчик не полишав спроб зруйнувати крижану стіну, що збудувала Ніна навколо себе. Але його стріла знову не долетіла до цілі. Відскочила від дівчини, та впала на ковдру.

– Ой, – зойкнула Ніна та потерла спину. – Вона відчула легкий удар, але що це, не зрозуміла, озирнувшись нічого дивного не побачила. Стріла знову встигла зникнути, але от маленьке рожеве пір’ячко залишилося лежати. – А це що? – дівчина підхопила пір’ячко. Ніжне і якесь чудернацьке.

Вона поклала його поряд з кошиком квітів. У кошику Ніна розгледіла невеличку листівку, розкривши її вона прочитала текст: «Прекрасні квіти для чарівної мадемуазель. Ендрю».

На її обличчі миттєво з’явилися посмішка. Ендрю. Його увага була приємна та одночасно викликала занепокоєння. Чи варто приймати такі знаки уваги від клієнта, нехай він й підписав контракт на кілька років наперед?