Розділ 1

Форум, міжнародний форум в Одесі на березі Чорного моря мав принести компанії Ендрю нові контракти та нових партнерів з постачання медичного обладнання. А ще він відчував, як скучив за цим містом. Неймовірно місце! Краще серед всіх, де йому довелося побувати. А відвідав Ендрю чимало міст та містечок за своє життя. Але було ще одне, що робило це місто особливим. Саме тут він повинен зустріти свою істину пару. Ту саму частинку душі, єдину, яка призначена йому долею, лише його жінку…

Звідки Ендрю було це відомо? В передбаченні, що було зроблено йому ще в дитинстві, йшлося про те, що свою половинку він зустріне на Землі, у місті, що стоїть на березі моря. Звісно, назви міста йому не повідомили, але сам Ендрю відчував, що кохана чекає його саме тут. Не відомо було й коли настане час зустрічі. Таємниці світобудови не відкривалися нікому, навіть тим, хто мав подібний дар. Втім, ані походження чоловіка, ані слово провидиці не заважали чоловіку мріяти та чекати на зустріч з цією, хто стане справжньою частинкою його душі.

Роки самотності зробили Ендрю доволі суворим чоловіком, він досягнув певних висот у кар'єрі, збудувавши цілу мережу лікарень по всьому світові. Він й сам був лікарем. Лікував чужі душі.

Демони вже давно оселилися серед простих смертних. Вони тут, на Землі, підтримають тонку рівновагу, межу між Світлом та Темрявою.

Люди вже давно не помічають ані їх, ані інших істот, що живуть серед простих смертних. Ендрю це не сильно й переймало. Головне, що він навчився жити серед людей, надійно приховуючи свою другу сутність.

Звісно, час від часу, демон навідувався додому, у свій Сутінковий Світ, де народився й де досі жили його батьки. Точніше, мати. Батько його був військовослужбовцем та загинув кілька років тому.

– Ендрю, любий, – кинулася до нього мати, коли він навідувався додому тиждень тому. – Ти знову сам? Коли вже приведеш додому свою наречену?

– Ну, неню! – забуркотів чоловік. – Ти знову за своє? Хіба не знаєш, що ці процеси не я контролюю? Ці кляті амурчики свої стріли бережуть. Інвентаризація в них. Постійна, причому! І взагалі толку від них останні роки ніякого! Промазати й влучити не туди, створивши пару з тих, хто зовсім не підходить один одному – стало нормою останніх років «дцать». Як ці йолопи тільки навчаються та примудряються отримати ліцензію?

– А ти що все ще чекаєш на їхні стріли? Вже давно б взяв справу у свої руки! – не відставала мама.

– А що залишається робити, якщо істинна мене не чує? – обурився демон. – Вона ж не знає навіть про моє існування! І про істинні пари їй невідомо. У людей все так складно, – Ендрю зітхнув.

– Ти її кликав? – з надією перепитала мама.

– Ну, звісно! З того часу як дізнався про її існування я часто навідаюся у її сни…

– Що ще тобі про неї відомо? – тихо спитала демониця, сподіваючись дізнатися бодай щось про майбутню невістку.

– Зовсім мало. Ти ж знаєш, що в такий спосіб неможливо дізнатися хто вона насправді. Світобудова не дозволяє цього. Я ніколи не бачив її обличчя. Впевнений, що й вона також не бачила мене. Ми кілька разів навіть розмовляли. Вона постійно говорить, що не хоче кохання. На нього немає часу й таке інше.

Одного раз мені вдалося з’ясувати, що вона теж жертва цих недоучок амурчиків. Мала нещасливий шлюб, в якому народила двійко дітей, слід за яким п'ятнадцять років самотності! Уявляєш?!

– Нічого собі! Навіть не хочу уявляти що бідолашна пережила. Її серце, певно, замкнуте на три замки. Так просто вона не довіриться..., – покачала головою жінка. – Вона відгородила кохання від себе... Але це не означає, що вона про нього не мріє. Потайки вона чекає на зустріч з тобою. Ну, тобто, ну зустріч із тим, хто зробить її щасливою. Вона заховала цю мрію глибоко всередині своєї світлої душі, присвятила себе дітям, адже боялася знову обпектися. Але вона потребує цього... Потребує кохання!

– Ти зараз кажеш так, ніби ти не демониця, а її Янгол-Охоронець, – хмикнув Ендрю.

– Я, також, як й ти, сину, вмію читати душі. Й все це лише те, що я встигла зчитати з твоїх власних відчуттів, коли ти щойно згадував її.

А ще мені здається, що вона прийме й твою другу сутність. Адже ти лише наполовину демон. Твій батько також був звичайною людиною. На жаль, ми втратили його на одній з численних воєн, які так люблять влаштовувати самозакохані правителі-диктатори...

– Дякую за підтримку, мам! – обійняв він жінку.

Ендрю вийшов з дому, приймаючи бойову форму та, змахнувши крилами, рвонув у височінь, до самого місяця.

Польоти допомагали йому вивільнити негативні емоції, розслабитися, знайти вірний шлях та прийняти важливі рішення.

Ендрю вирішив, що одразу після цього форуму, він відправиться на пошуки своєї істинної. Спробує познайомитися з нею. В реальності, а не уві сні. Можливо, після такої зустрічі вона не стане опиратися коханню.