Як сказав мій дід – я твій дід

Варто лиш було Володарю увійти до ритуального покою та активувати коло – й привид діда був вже тут як тут. І одразу почав читати нотації.

– Ти що ж це таке виробляєш, шмаркач невдячний?!
– А що я виробляю? – здивувався Володар. – У королівстві мир та спокій. Ми перемогли у війні…
– Мир та спооокій! – передражнив його старий. – Про це ми ще згодом поговоримо. Я про інше: що це за світла дівка вештається Цитаделлю? А головне – ЧОМУ вона тут вештається, а не досі на шибениці!
– Вона втекла зі Світлих Земель через репресії, – спокійно відповів Повелитель. – Я надав їй прихисток. Що поганого в тому, що світлі, вважай, переходять на наш бік?
– Поганого те, що вони світлі! – вибухнув дід. – Ти перетворюєш оселю Зла на якийсь… притулок для вбогих та нужденних!
– Дідусю, ти перебільшуєш.
– Не “дідусяй” мені тут!
– Вона – цінний кадр, – продовжив Володар, пропустивши останню репліку повз вуха. – І може бути корисною в деяких питаннях економіки та державного управління.
– Ще краще! Допустити світлячку до державних таємниць… Ми тебе зовсім не цьому вчили, нащадку!
– Час тече, все міняється, – Володар знизав плечима, – треба проявляти гнучкість. – До реееечі! – його обличчя раптом осяяла шкодлива посмішка. – Дідусю, тебе ж дуже бентежило питання – чому я досу неодружений? Так ось, здається, намалювалась чудова кандидатка!
– ЩОООО?!

Обличчя предка й так було червоним – бо такими духи пращурів завжди проявлялись під час ритуалу спілкування. Але зараз воно, здається, почервоніло ще більше.

– Якщо ти посмієш… Ні, якщо ти бодай подумаєш про те, щоб пов’язати своє життя зі світлою – я тебе прокляну до скону віків!
– А от і не проклянете.
– А от і прокляну! Ще й батька свого – себто, твого прадіда – покличу, і ми удвох таке влаштуємо, що ти швидко забудеш про всі оті свої витребеньки! Може, тоді нарешті візьмешся за розум і справами займешся!
– Що ж тобі нейметься-то, дурень старий… – тяжко зітхнув жіночий голос у кутку.

На світло вийшов ще один примарний силует – жінка з довгим світлим волоссям, у закритій темній сукні, досить поважного, на вигляд, віку – але, незважаючи на це, гарна й доглянута.

– Відчепись від хлопця, – проникливо мовила вона, підходячи ближче. – Він має правити країною на свій розсуд, а не смикатись на ваших ниточках, мов маріонетка.
– Наш ритуальний зв’язок був придуманий задля того, аби предки скеровували чинного Володаря та ділились з ним своєю мудрістю! – зло відпарирував дід.
– Поки що, – в’їдливо зауважила білявка, – я бачу, як ти щедро ділишся з ним своєю дурістю.
– Забув стару каргу спитати!

У руці жінки з’явилась важкенька на вигляд примарна пательня.

– Зараз карга тебе як вгріє оцим по балді! Може, якраз і розуму додасться – хоча б після смерті.
– Інквізитора тобі в куми! – мстиво пообіцяв наостанок старий, танучи в повітрі.
– Дякую за підтримку, бабусю Ельвіро, – змучено всміхнувся Володар. – Але ж він не відчепиться.
– Ти маєш іти своїм шляхом, хлопчику мій, – м’яко промовила вона, підходячи ближче. – А якщо старий пень буде забагато видрючуватися – склич раду предків. Усіх! Я там теж буду – а моє слово, хто б там що не казав, чимало вартує.

І раптом бешкетно всміхнулась.

– А стосовно весілля – це ти гарно його піддів! До речі, я спостерігала трохи за тією дівчиною – вона й дійсно непоганий варіант. І здається, ти їй цікавий… Не лише як правитель, не лише як Повелитель Темних Земель – а щось більше.
– Бабусю! – збентежився Володар. – Ти що – підглядаєш за тим, що відбувається у Цитаделі?! І взагалі – я ж просто пожартував!
– У кожному жарті, хлопчику мій, – іронічно промовила бабуся Ельвіра, – є доля жарту.