Твоя забути стара друга!

Марті валявся на лежанці. Лежанка була незручною – бо зроблена була з каменю, на якому був кинутий солом’яний матрас. Слово “комфорт” явно було невідоме сірим гномам.

За останній місяць він вкрай задовбався. Працювати з майстром Скруджем… тобто Скраджем, було абсолютно нестерпно – у буркотливого гнома все зводилось до сортирної тематики: “Це гівно, це дупа, а ти взагалі рукожоп”. Навіть коли Обраному щось вдавалось, в якості похвали він чув щось на кшталт “молодець, гівнюк, можеш, коли захочеш”.

Він вже починав шкодувати, що пообіцяв Володареві створити нову зброю і взявся за цю затію.

На тумбочці (“тумбочкою” гордо іменувалась звичайна кам’яна брила) раптом завібрував зв’язковий артефакт. Марті підхопився з ліжка. Цікаво, кому це він знадобився? Щось знову трапилось у столиці? А можливо… Можливо, це Лільхен?

Але жодна зі здогадок не підтвердилась. Об’ємна ілюзія відображала зморщену й хитро примружену пику Великого Шамана.

– Кві-Гол Джун, друже! – здивувався Обраний. – Я й забув, що я тобі теж лишив цю штуку…
– Ай-яй-яй! – докірливо промовив гоблін. – Зовсім забув старого друга. А я все пам’ятаю! – його очі засяяли знайомим божевільним блиском. – Я пам’ятаю, як ми з тобою бились пліч-о-пліч під Верденом! І як я виніс тебе з поля бою, коли гарматне ядро відірвало тобі…
– Стоп-стоп! – замахав руками Марті. – Давай-но злазь зі свого улюбленого божевільного коника!
– Це ж як бо – з коня злізти? – насупився шаман. – Кінь, шабля й люлька – то все, що у козака є в цім житті! Хоча, – зітхнув, – вам, басурманам, не зрозуміти…
– Зараз відключусь, – пригрозив хлопець.
– Ой, вже й пожартувати не можна, – скривився старий. – Слухай, а де це ти? Ти таки дістав Володаря, що він кинув тебе до підземелля?
– Ні, ще не настільки дістав. Я взагалі не у столиці – я в Місті Каменю, у сірих гномів.
– А, ясно, – з розумінням покивав головою шаман. – Ти їм тільки не кажи, що зі мною спілкуєшся – а то направду тебе в підземелля кинуть. Хоча… ти, як би, вже там…
– Слухай, а ти що хотів-то, взагалі? Явно ж не про підземелля побалакати.
– А що, – зіщулився старий, – я не можу вже просто так дзвякнути старому дружбану, спитати, як там справи на волі? Забув ти поняття злодійські, хлопче, ой забув…
– Та годі вже! – стримуючи сміх, вигукнув Марті. – А справи в мене… Як зліва, так і справа. Пообіцяв Володарю дещо зробити, а воно не виходить… Тим-то я й до сірих подався – бо сам не стягую.
– То, може, я чимось допоможу? – поцікавився Кві-Гол Джун.
– Вибач, друзяко… Але як би тоді не стало ще гірше.