Частина 25

Я тільки-но намазала шматок хліба подобою масла, та заварила чай у чашці, видавши пайку всім іншим членам моєї сім’ї. Навіть сіпнулась, коли ця думка прийшла мені в голову.

«Зовсім здичавіла, крук, щур з подружкою і охоронець – ввижаються за сім’ю» - я колотила цукор і розмірковувала над неприємностями, які обов’язково погрюкають у мої двері після інспекції.

«Як туди не ходити, якщо запросили?» - крутилась в голові думка.

- Некромант Владик! Зцапіти можна – промовила я в голос, при цьому крук знову поцікавився що то за дивна тварина, якою і обзиваю, і надихаюсь.- Він не коміног, бо живе виключно на суші. Має хутро, чотири ноги, роги, - я пожувала губу, згадуючи земну тварину, яка ще й дає дуже корисне молоко. – Але козел буває дуже шкідливим, агресивним і навіть може стати на чолі отари баранів.

- І має два ім’я? Козел та цап? – поцікавився крук.

Мені складно було пояснити, чому одну тварину я називаю по різному. Все ж зв’язок з фамільяром – це щось дивне. Частково він уловлює образи, інколи майже копається у тебе в голові, а приймаючи до уваги те, що його друге Альтер-его розроблене генієм Твару, то зовсім лячно стає, коли починаєш розмірковувати над перспективами.

В перший момент мені в голову чомусь прийшли думки про кастрацію котиків. І те, що цап воняє навіть більше ніж котик. Бонус прислуховувався до моїх думок і протягнув здивовано «О?!»

Пам’ять про генетичні експерименти, що не дають тваринам мати більше ніж три нащадки, пронеслись в голові, разом з думкою, що й з розумними сверхи могли вчинити так само.

- Але ж не каструвати! Це формене насилля!

- А якщо по іншому не вдається спинити злочинця? – не стрималась я та розповіла про цей бік земного суспільства.

- То ви зовсім дикі! – чомусь пошепки покаркав він, і саме в цей момент від чорного хода пролунало:

- Дозвольте ввійти!

Я розвернулась, сіпнувшись від несподіванки і майже кинула в гостя ніж, який тримала у руці.

Зупинило мене тільки те, що я впізнала того чоловіка, який допоміг відірвати хвіст Моншера.

«Високий та стрункий» - пронеслося в голові, коли я порівняла його зріст з дверним полотном. З того боку, на складі, з ракурсу в якому я опинилась, він теж виглядав вельми статурним, але зараз було з чим порівнювати. Витончені риси обличчя, чорне волосся, і напевне карі очі, чомусь хотілось, щоб вони були саме карими, а не чорними. Легка неголеність, задумливий погляд, немов чоловік вирішує споконвічне питання «бути чи не бути».

- Ви хто? – спитала, розуміючи недоречність питання. Запрошувала ж некроманта, то значить це він.

- Владик, - трохи опустив підборіддя гість, - некромант, - для чогось додав по паузі.

-Мілена, - немов віжка втрапила під хвіст, я присіла в подобі реверансу, та покліпала повіками. – Дуже приємно.

Чоловік гмикнув, - не вірю, що саме дуже.

Я зашарілась, а Бонус поряд саркастично прокоментував, - так, приємного мало, у нас і так їжі не вистачає, а тут ви. Суші на вас не напасешся.

- Вибачте, ваш птах?

- Це виключно його слова, я так не думаю, - відхрестилась зразу ж, бо ще чого подумає.

- Ваш птах дивне поєднання живого з неживим. Що у нього всередині?

- Імплантат особистості вищого сверха, - мені хотілось розмовляти з цим чоловіком, щоб його погляд не відривався від мене, щоб тонкі губи тріпотіли в намаганні вичавити усмішку у того, хто нечасто демонструє цей вид комунікаційних навиків оточуючим.

- Сверха? Жителя планети? – він не втримав здивування.

- Так, вищого, проходьте, почувайтеся як удома. Чаю?

«Кажу ж не пропонуй йому їжу, нехай не розраховує!» - зашелестіло в голові голосом Бонуса.

- Я зі своїм, - для чогось повідомив некромант і відступив в сторону.

Із чорного входу в кімнату ввійшли два скелета, тягнучи на собі доволі велику валізу, матрац та щось ще.

- Пух, Бух! – підстрибнула я, і не втримавшись заверещала, - ви ж мої спасителі!

Некромант сіпнувся з дороги, не заважаючи стрибати біля скелетів, які виконали покладений на них обов’язок та розвернулись обличчям до нас двох.

- Не хочете пояснити чому спасителі? – спитав некромант.

- Прибирання, - наморщила я носик, - чи дозволите їм навести лад у будинку?

Некромант довго дивився на мене, як я переступаю з ноги на ногу, та їм його поглядом.

- Добре, нехай наведуть! Але насамперед треба, щоб вони влаштували спальне місце для мене, яке приміщення я можу зайняти?

Я налякано ковтнула слину, та трохи здала від некроманта у бік кухні.

- Що значить яке приміщення? Ви що, зібрались поселитись тут?

- Поселитись та наглядати, поки у вас не стабілізується магія Мороку, некромантський дар, або будь що інше.

«Ось, саме про це я тобі й торочив, а ти запрошую, чаю вам? Тухлого комінога йому у пельку! Он бачиш, як зиркає по кутках?» - задріботів птах крилами.

- Він спілкується з вами ментально, - тут же відмітив некромант.

І це не було схоже на запитання.

- Що на другому поверсі?

- Н-не знаю, - я злякалась перспективи, яку малювала уява і в яку підливав страху Бонус. Мене неприємно холодили прояви некромантської енергії, той зелений туман, що волочився за піднятими, лякав до біса, не дозволяючи навіть подумати про питання практичного застосування цього типу енергії у побуті. Точніше у виживанні у світі, куди мене закинуло. І ось тепер він збирається відкривати у мені подібне вміння? Це як, вибачаюсь за невіру, лякати мене буде? Чи копирсатись в голові?

Владику набридло моє мовчання, і те що я на нього витріщилась на всі очі.

- То ми глянимо знадвору, - повідомив він мені, свиснув скелетам, та щезнув у дверях.

- А як, вибач, він відкривати у мені дар буде?

- Теоретично на сплеску будь якого почуття.

- Страху?

- Страх, злість, смуток, жах, розпач, - будь що, що примусить тебе задіяти надприродні сили організму.