Частина 24

 - Мене ніхто не любить, - я ридала, сидячи на ліжку, закутавшись в простирадло і витираючи його кінчиком рясні сльози. – Я зовсім одна, покинута, недолуга! Ніхто не приголубить, не пожаліє!

Почувалась немов побита собака. Вчора довелось облазити залишки центру в пошуках придатних матеріалів. Чистити та лагодити систему фільтрації та водопостачання, тому що Бонус був категоричним, хочемо користуватись безкоштовними водоростями – треба вкласти трохи завзяття, щоб вони розвивались та стабільно давали врожай. Нігтики зламала, синців наставила, брудна, пошарпана та голодна до дому прителіпалась. Ще повезло, що Моншер на вилазку не пішов, себто не поїхав на моїй шиї, чи то горбу.

Це був єдиний позитивний момент, приймаючи до уваги, що він напередодні чимось гримів в коморі, пищав, навіть мелодично в деяких моментах, загалом влаштовував власне сімейне життя.

- Навіть у щура є сімейне життя, - заголосила на всю кімнату і Бонус таки не витримав.

- Стули пельку, ще закличеш біду!

- Не добрий ти!

- Добрий, тому що героїчно витримую твою істерику, пов’язану з гормональним сплеском.

- Гад ти фамільярдський, ніякого співчуття та тепла!

- Морок тебе прихопи! І чого питається розклеїлась, так все добре йшло!

- Ні, не добре! Мені - працюй, а тобі тільки командуй.

- У нашому тандемі саме я мозок, та де ти бачила у мене руки?

- Ти козел!

- Це ще хто такий?

- А,а,а, за що мені все це.

Саме цей момент вибрав хтось, загрюкавши в центральні двері, під якими було складено гору мотлоху, ще й шафою підперто.

- Ось, я ж казав, бабайку накричиш!

Я гикнула від несподіванки, та шморгнула носом. Про бабайку ми вели діалог вчора, але крук виявився злопам’ятним, он як завернув концепцію дитячого остраху.

Нетерплячий гість знову загамселив кулаком, чи скоріше підбором, бо двері почали вібрувати та поскрипувати.

Чомусь безцеремонність такої поведінки викликала злість, і я втерлась, та вилізла з ліжка.

- Хто там? – спитала я у дверей, коли гість взяв паузу.

- Відчиняй, інспекція! – повідомив чоловічий бас, і я від несподіванки на декілька миттєвостей оніміла.

- Ну у тебе й вигляд, - повідомив крук, коли я хватала ротом повітря, не в силах нічого вимовити. – Нікого нема вдома, - повідомив він тому, хто грюкав та ламав двері кілька хвилин тому.

- А з ким же я зараз розмовляю? – єхидно поцікавились з того боку.

Крук мотнув дзьобом в сторону санвузла і в голові намалювалась картинка трансформації якоїсь тварини, що окублюється, як наші метелики.

Я навшпиньках здала назад, а крук відповів – так з вами говорить автовідповідач.

- Авто? – перепитали з того боку, а крук сів на свого коника та почав розповідати про технології та спроможності, які вони несуть з собою. Я схрестила пальці, маючи надію, що він не підгледів частину по нашому зв’язку, та обмежиться знаннями сверху.

Якби-то я знала, що його лекція вилізе нам боком, то зустріла б інспектора як була – загорьована та заспана.

Не пройшло і пари хвилин, як знадвору заволали «рятуйте, помагайте!»

Я за цей час встигла тільки штани натягти та на обличчя водою похлюпати, бо дійсно вигляд мала страшенно негарний.

Якоюсь надприродною здогадкою мене винесло з чорного ходу і я встигла якраз до моменту, коли Періс стрибнула на чоловіка з круком у руках відкілясь зверху.

- Фу, сидіти! – заверещала я, розуміючи, що Періс не долетіла до чоловіка сантиметрів тридцять, і при цьому він встиг розвернутись в її бік і огорнути себе якимось маревом. Точніше зробив його видимим.

Все ж дивна тваринка, яка дісталась мені – виконала команду, витягнувшись поряд з чоловіком у чорному комбінезоні на задніх лапках, та закачалась перед ним зі сторони в сторону, демонструючи зуби та блискаючи очима.

- Який цікавий екземпляр, - незворушно промовив він, струснувши Бонуса за лапи.

- Не ображайте моїх тваринок!

- Все цікавіше і цікавіше, - відірвав він погляд від Періс, не знімаючи енергетичного щита навколо себе.

Періс тут же розтанула, зробившись прозорою, але інспектор, як не дивно, не звернув на цю метаморфозу увагу.

- Може від кличеш свого монстра? Щоб я не притоптав ненароком? – і скрутив в долоні, яка не була зайнята круком, невелику вогняну кулю.

- Періс, гуляти! – махнула я рукою у бік брили, яка прикривала стоянку для будиночка на колесах.

Періс відтворила рожевий малюнок мого пеньюара і весело поскакала в бік трейлера.

Чоловік прибрав файєрбол, зробив в мою сторону пару кроків і всунув ноги крука в мої руки, - тримайте свого автовідповідача! Яка перспективна до речі ідея, візьму на озброєння. Не розумію як ви змогли поєднати розум з живим тілом. Прикликали душу?

- Е? – я перевернула Бонуса в звичайне положення і погладила по крилах, - я повинна відзвітувати?

- Спробуйте, хоча я вже виявив два порушення.

- Які? – насупилась я. Ось навіть ще до будинку не зайшов, а вже щось надибав.

- Тварини – раз, - він вичікувально втупився мені в очі.

- Що ви на мене дивитесь? Не було заборони у вашому талмуді! Вони приблудились самі, не викину ж я їх? Помруть без мене!

- Співпереживаєте?! – чи то констатував, чи то перепитав інспектор, та зразу ж щось нашкрябав у блокноті, який з’явився у нього в руках.

Я тут же прикусила язика, бо Бонус прошипів десь на задвірках свідомості: «мовчи, дурепо, спалиш усіх».

- Ведіть, - підігнав він мене, зрозумівши, що виливати душу я не збираюсь.

- Ну, заходьте, якщо вас чорти принесли! – буркнула, розвертаючись до нього задом.

Чомусь засвербіла потилиця, а потім зразу ж за нею те місце, яке відповідає за пригоди в житті кожної дівчини.

«Будеш мугикати біля комори, щоб приглушити наших співмешканців, якщо що»  - про транслювала Бонусу, із зусиллям протаскуючи думку через лабіринти невіри, та дивлячись йому в очі.