Розділ 13.

- Корделія, - торкнув мене за лікоть Керк, виводячи зі ступору.

Оглянулась, мого чоловіка і слід прохолов, я заскрипіла зубами. Мені з ним потрібно поговорити, так як з ранку виявила одну дивність в шлюбному візерунку і зовсім не розуміла, що відбувається. Мій браслет став сірим і забралися маленькі завитки, а ще він нестерпно свербів.

- Йдемо, - махнула я головою на адміністративний корпус. - Треба дізнатися, що нас чекає в найближче майбутнє.

- Може пізніше? - застогнав Сарн, спостерігаючи, як зграйка дівчат біля стенду обвернулись в їхній бік, і хижо посміхнулися.

Я засміялося над кислими обличчями друзів, за ними не жартівлива боротьба йшла між дівчатами, і вони хоробро прикривалися мною і шиплячої сковорідкою, скалящимся Черепком, а Вилочка стала взагалі перехідним призом.- Корделія Октар!  До ректора, негайно!  - пролунало у мене над вухом.

 Скривилася і подивившись на стурбовані обличчя друзів, підморгнула і попрямувала в бік сходів.  Переступила невдалу підніжку, навіть не глянувши на невдалу самогубцю.  Підійшла до дверей кабінету ректора і прочитала змінити табличку:

 - Сальвейр де Брен!  - цікаво, хмикнула я і постукавши, увійшла.

 Ректор стояв біля вікна, заклавши руки за спину і ніяк не відреагував на мою появу.  Він не ворушився і здавалося навіть не дихав.

 - Сідайте Корделія, - холодно промовив він.

 Ну я і присіла в привітно підійшов стільця, він здивовано повернув голову, а потім вже і сам повернувся.  Обійшов мене по колу і навіть пальчиків помацав стілець, який до слова, не подавав більше ознак життя.- Шановні студенти, прошу всіх зібратися на полігоні через десять хвилин! Явка обов'язкова! - рознеслося над нашими головами голос секретаря ректора, до речі останнього так і не призначили.

Ми перезирнулися з хлопцями, Альтаїр як завжди відсутній, тому ми зібралися і не лізли в натовп обережно пробилися до третього курсу і встали в кінці шеренги. Озирнулась, чотири курси стоять і переглядаються, випускники ж стояли за спинами викладачів. Альтаїр стояв на чолі всієї випускної зграї некромантов.

До нас не нагальної ходою вийшов чоловік. Досить молодий, з холодним поглядом червоних очей, його белесую шевелюру обрамляли дві тонкі кіски по скронях, з яких кокетливо виглядали загострені вушка, і на сонці його шкіра відливала синявою. Ельф з підвиду темних, я скривилася.

Це холоднокровна раса вбивць, без докорів совісті. Але принаймні в них не було зверхності, як у їхніх світлих побратимів.

Тим часом, почекавши поки утвориться абсолютна тиша, над нашими головами пролунав розмірений і спокійний голос нового ректора.

- Всім ранку, доброго бажати не буду, бо всіх вас чекає перевірка. Як усна, так і практична, за результатами яких, я зроблю висновки гідні ви навчатися в Моїй академії! - млосні зітхання студенток, перетворилися в розчаровані.

Я ж зустрілася з холодним поглядом Альтаїра і здригнулася. Що я вже не догодила йому?

- Сьогодні будуть вивішені списки і дні іспитів, прошу ознайомитися і бути до них готовими. Від цього залежить Ваша подальша доля. Це стосується всіх курсів академії. Так само пройдуть перевірку і викладачі на профпридатність. Усі вільні, такі оголошення буде через тиждень після закінчення перевірки.

Студенти не поспішали розходитися, повністю у всіх був шок. Я сама була розгублена, що нас чекає? Як кажуть, нова мітла мете по-новому, але ми не відьми, а некроманти, які просто не люблять різкі повороти в житті.

- Корделія, - торкнув мене за лікоть Керк, виводячи зі ступору.

Оглянулась, мого чоловіка і слід прохолов, я заскрипіла зубами. Мені з ним потрібно поговорити, так як з ранку виявила одну дивність в шлюбному візерунку і зовсім не розуміла, що відбувається. Мій браслет став сірим і забралися маленькі завитки, а ще він нестерпно свербів.

- Йдемо, - махнула я головою на адміністративний корпус. - Треба дізнатися, що нас чекає в найближче майбутнє.

- Може пізніше? - застогнав Сарн, спостерігаючи, як зграйка дівчат біля стенду обвернулись в їхній бік, і хижо посміхнулися.

Я засміялося над кислими обличчями друзів, за ними не жартівлива боротьба йшла між дівчатами, і вони хоробро прикривалися мною і шиплячої сковорідкою, скалящимся Черепком, а Вилочка стала взагалі перехідним призом.- Корделія Октар!  До ректора, негайно!  - пролунало у мене над вухом.

 Скривилася і подивившись на стурбовані обличчя друзів, підморгнула і попрямувала в бік сходів.  Переступила невдалу підніжку, навіть не глянувши на невдалу самогубцю.  Підійшла до дверей кабінету ректора і прочитала змінити табличку:

 - Сальвейр де Брен!  - цікаво, хмикнула я і постукавши, увійшла.

 Ректор стояв біля вікна, заклавши руки за спину і ніяк не відреагував на мою появу.  Він не ворушився і здавалося навіть не дихав.

 - Сідайте Корделія, - холодно промовив він.

 Ну я і присіла в привітно підійшов стільця, він здивовано повернув голову, а потім вже і сам повернувся.  Обійшов мене по колу і навіть пальчиків помацав стілець, який до слова, не подавав більше ознак життя.

- Цікаво.

Підійшов до свого столу і спробував сісти на свій стілець, він відійшов на пару кроків, ельф спохмурнів і повернувся до мене, я сиділа з невинним виглядом і робила вигляд, що нічого не сталося. Він хмикнув і запитливо вигнув брову, я поплескала невинно віями.

- Самі, як я бачу не зізнаєтесь?

- В чому? - щиро здивувалася я.

- У створенні ось цього! - пхнув ногою стілець, той обурено на нього затопал і фиркнув, як, навіть не уявляю, і легкою ходою, сховався за мою спину.

- А ви не пробували з ними подружитися? - хмикнула я обурений вигляд цього самого Сальвейра.

- З меблями? - рикнув чоловік на мене.

- Ага, - зареготала я і відчула, як з рюкзака вибралася моя сковорідка і обурено затріщала на нього.

- А це ще що таке?

- Мій улюбленець! - знизала я плечима.