Розділ 4.

Над відповіддю я довго не міркувала, випите спиртне і пригоди на моїй п'ятій точці дали про себе знати, я вляглася спати і події сьогоднішньої ночі просто вилетіли в мене з голови. Рано вранці прокинулася і з бурхливою головою пошлепала приймати прохолодний душ, у спробі привести своє тлінне тіло на відносну норму.

У велику кімнату я вийшла, продовжуючи позіхати і застала хлопців, мирно попивають чай, і я стала повільно міркувати, що чогось або точніше кого–то явно не вистачає.

– А де Наставник? – замість доброго ранку, запитала я.

– Ми думали ти нам скажеш! – реготнув Керк.

– Чому це я повинна про це знати?

– Ну як же? Ви вчора пішли на розвідку, так Наставника ніхто і не бачив. Він хоч живий? – реготнув Косичка.

І у мене перед очима стали проноситися події вчорашнього дня. І ось папка на столі, кайдани на руках, заклинання на них і... провал! Нічого не пам'ятаю більше.

– Я не знаю, – прошепотіла я невпевнено.

– У сенсі не знаєш? – вони поставили чашки на столик і підійшли, заглядаючи мені в очі.

– Я не пам'ятаю.

– Ось так погуляли, – реготнув Їжачок.

– І що сидимо, кого чекаємо? – пролунав холодний голос принца. Ну і де той лапочка, який зламував зі мною кабінет ректора? Знову з'явилася холодна брила. – Жваво на полігон, розминка, десять кіл і чекаєте мене, будемо відпрацьовувати удари. У вас п'ять хвилин, – рикнув він на нас, так як ми з нерозумінням на нього поглядали.

Нам пощастило, сьогодні погода змилосердилася над нами світило сонечко і весело щебетали пташки, видно обговорювали наше повзання по полігону.

– Керк, хто так б'є? Сарн, ти ж дракон, де твоя хвалена швидкість? Корделія... – розчаровано звучав голос принца. – Ви безнадійні, давайте ще п'ять кіл.

До закінчення тренування, ми вже плечима підтримували один одного. Наставник дивився на нас задумливим поглядом і не говорив ні слова, а нам і його погляду вистачало, якщо хлопці ще дихали нормально, то я дихав через раз. Я знала, що я потрапила в пекло.

– Корделія затримайся, решта вільні, – ну все не згадуйте мене лихим словом.

Я правда кріпилася і намагалася стояти рівно, але ноги тремтять, руки тремтіли, і відчуття що ось–ось зустрінуся з землею збільшувалась з кожним кроком хлопців, що йдуть з полігону. Силуети хлопців стали розмиватися в моїх очах, і я поволі почала осідати на землю, навіть прикрила очі чекаючи удару, але замість падіння, здійнялася вгору, і на моєму обличчі розпливлася дурна посмішка.

– Дурна, – ніжно прошепотів драконище. У мене слухові галюцинації? – Ось як з тобою поговорити в такому стані? І я теж гарний, – зітхнув він, продовжуючи мене нести, а я примостила голову йому на плече і заснула.

Через якийсь час крізь сон чула уривок розмови:

– Коли ти їй скажеш?

– Не знаю, сьогодні хотів, але видно ще не час і не місце!

– А коли? Коли нас по лабіринту розмаже? – це вони про мене, ой як цікаво.

– Не тисни на мене, я сам не розумію, що сталося! Так не місце їй на цих іграх! – рик Наставника, змусив мене здригнутися, тим самим видавши мене.

– Прокинулась? – єхидно поцікавився він.

– Ні, – нахабно збрехала я, перевертаючись на інший бік.

– Не наглей Корді.

– Не заважай вмирати, – сонно позіхнула я.

Мене знову взяли на руки і кудись понесли, позіхнувши примостилася на такому зручному плечі. Звук відкривається двері змусив мене насторожитися, але я відмахнулася від цього почуття і продовжувала ніжиться на руках. Але почуття спокою і щастя різко обірвали, нахабно скинувши мене в крижану воду, Хлебнув від несподіванки води, я прокинулася, а ще я дуже, ну дуже розлютилася.

– Грубіян, – спльовуючи воду, видихнула я, вибираючись з холодного басейну.

Моя одежа прилипла до тіла і неприємно віддавала холодом. Мої зуби відбивали чечітку, а я стояла, уперши руки в боки і кричала на одного неадекватного дракона.

– Ти божевільний, ненормальний, повернений на всю голову некромант! – а принц єхидно окинув мене поглядом, підняв з підлоги рушник і нахабно жбурнув ним у мене.

– Вытрись! – і більше не кажучи ні слова, пішов, голосно грюкнув дверима, змусивши мене здригнутися.

Ось як на це реагувати? Правильно! Оголосити війну одному нахабному драконище, і популярно пояснити, як негарно ображати хороших дівчаток.

Похмуро подивившись на рушник в своїх руках, я з почуттям шпурнула ним у двері і як була, прошлепала до дверей, залишаючи на підлозі мокрі сліди. Вода струмками стікала з мого волосся і неприємними відчуттями віддавалася у всьому тілі.

В свою кімнату я йшла з гордо піднятою головою і царственим виразом обличчя, поки не почула роздратований рик Наставника.

– Відвернулися, поки шиї не згорнули, – і чого гарчить? Сам мене в басейн закинув.

Зачинивши за собою двері, я привалилась спиною до дверей. Що там у нас сьогодні за розкладом далі тренування я так розумію? Ух, сам напросився.

Закопалась в шафу, підбираючи зброя масового ураження, а якщо конкретно, одного зухвалого дракона. Ах, ось воно! На найдальшій полиці, лежали мої шкіряні штанці, куплені на розпродажі, одяг темних ельфів, багато некромантки предп0очитают їх одяг, так як вона більш практична і зручна. Я ж намагалася знайти золоту середину, але не втрималася і купила один такий набір одягу.

Зверху натягнула чорну кофту, а на ноги м'які черевички. Різким рух завершую образ високим хвостом, легкий рух по губи червоною помадою. Критично оглянула себе в дзеркало і залишилася задоволена результатом. Ну що, некромантка готова до бою.

В кімнатах вже нікого не було, тому я впевненою ходою попрямувала на полігон. Хлопці були в спарингу між собою, а Наставник був відвернуть спиною, і тому не відразу помітив мого наближення. І ось мене косметичка і застиг, але мене помітив і Їжачок. Я спробувала попередити не встигла, удар те Їжачок провів і потрапив прямо в ніс дракону, так як той дивився на мене, а не суперника.