Розділ 35.

Влада.

У бездротових навушниках грає улюблена пісня. Я рухаю стегнами в такт запального ритму та продовжую пилососити підлогу у квартирі. Попереду на мене чекає ще миття посуду та розвантаження пральної машини.

Я лишилася у квартирі сама, поки решта членів родини поїхала на огляд чергової квартири. Інга сподівається, що до цієї вони врешті зможуть переїхати. На фотографіях квартира має гарний стан та за неї просять нормальну ціну. Тато пропонував мені приєднатися до них, але я останній момент відмовилася. Вирішила побути кілька годин на самоті та спокійно зайнятися прибиранням. Люблю робити хатні справи, коли ніхто не заважає під ногами та не підказує, як робити краще.

Пісня зупиняється, робот монотонним голосом повідомляє про новий вхідний дзвінок. Тисну пальцем на правий навушник та скидаю виклик. Мені навіть не треба дивитися в екран телефону, я й так знаю, що це дзвонить Тітов.

Не хочу з ним розмовляти. Не хочу знати, що йому цього разу від мене треба. Я все сказала Денису ще тоді у ресторані. Поки він не розлюбить свою колишню, до того моменту хай не підходить до мене ближче, ніж на два метри!

Знову вмикаю перервану пісню та з подвоєним завзяттям продовжую прибирати підлогу. Вожу пилососом по п'ять разів на тому самому місці. Щоб ні порошинки, ні порошинки не залишилося на килимі.

Всі мої рухи різкі та рвані. Все задля того аби не міркувати, аби не повертатися в минуле в теплі та міцні обійми боса. Достатньо й того, що я продовжую працювати в його фірмі.

Щоразу болісно стискається серце, коли доводиться з Денисом стикатися у стінах агентства. Я постійно ховаю очі в підлогу та в прискореному темпі біжу повз нього. Боюся знову оступитися, боюся знову подивитися у його карі очі.

Це просто нестерпний тягар — кохати людину та водночас знати, що її серце, її думки цілком зайняті іншою дівчиною. Нерозділене перше кохання – найбільша несправедливість, вигадана всесвітом.

Декілька разів Денис намагався перехопити мене на сходах між поверхами в будівлі агентства. Але я як маленька дитина моментально заплющувала очі та затикала вуха. Не хотіла нічого чути. Не хотіла нічого нового знати ні про нього, ні про його кохання.

По моїх щоках знову течуть гіркі сльози, коли я згадую ті гарячі дотики його долонь до мого попереку. Солоні краплі падають на свіжовимиту підлогу в коридорі.

Чого чоловікові не вистачає? Навіщо він постійно намагається вийти зі мною на контакт? Хіба він не розуміє, що як раніше вже не може бути? Я нізащо не змирюся з місцем у другому ряду. Я не зможу бути із ним, знаючи, що десь поряд живе дівчина, яку він так сильно любить.

— А що, коли розлюбив? – наївно питаю я саму себе та відразу ж відповідаю: — Ні, Владо, так не буває. Стільки років Денис не переставав кохати Олександру. І одна єдина ніч з тобою ще не привід це змінити. Для нього точно не привід. Інакше того ранку він одразу б скинув її дзвінок та все тобі пояснив. Денис — боягуз. Він обдурив тебе. Настав час прийняти цей факт та спробувати жити далі.

Ще один вхідний виклик від боса. Змахую червону «трубку» та заношу номер Дениса до чорного списку. Те саме роблю з усіма нашими листуваннями. Блокую бородача, де тільки можливо.

Крапка! Жирна, чорна капка. Між нами все скінчено.

Неділя проходить у метушні. Тато з Інгою приїжджають додому у піднесеному настрої. Валя з мачухою навперебій розповідають мені про побачену квартиру. Вона двокімнатна, з гарним ремонтом, добрими меблями, знаходиться за двадцять хвилин звідси. Орендодавець – жінка, яка переїжджає до іншої країни. Їй потрібні добропорядні квартиронаймачі, не гуляки та не розв'язна молодь.

Загалом усі зірки зійшлися. Тато підписав договір оренди на рік. Через тиждень вони з Інгою будуватимуть своє гніздечко окремо від нас із Валею. Зведена сестра поки що залишається жити зі мною. Але я не засмучена. Швидше за все, це не триватиме довго. Коли народиться дитина, Валя переїде до батьків, щоб допомагати мамі.

Займаючись пакуванням речей та допомагаючи татові перевозити їх коробки в нову квартиру — у мене практично не залишається часу на себе. Кругообіг подій вирує з такою силою, що після роботи я просто лягаю на подушку і миттєво засинаю.

Не має часу, аби плакати в подушку через нещасне кохання. Я сховала в скляну пляшку власні почуття та поставила її у найдальший кут своєї свідомості.

На роботі теж панує знервованість та біганина. Останній місяць осені розпочався із масштабної підготовки до новорічного корпоративу в агентстві. Вибір місця проведення свята, обговорення бюджету та кошторису, резервування приміщення, прорахунки сум та лайки через домовленості, що зриваються.

Підготовка до річних звітів також йде повним ходом. Галина Сергіївна все частіше змушує нас з Аллою робити чергові термінові перерахунки. Деколи навіть немає часу аби в туалет збігати або випити кави.

З Денисом, здається, все теж більш-менш вгамувалося. Ми дивним чином взагалі перестали перетинатися. Не бачимося ані в стінах агентства, ані на сходах, ані в кафетерії. Навіть на стоянці я більше не бачу чорний седан боса. Спеціально виглядаю його машину вранці, коли запізнююся на роботу, та ввечері, коли йду додому однією з перших. Машини ніде нема.