Розділ 31.

Влада.

— Тобі дзвонить дружина, — розчаровано питаю я, хрипким голосом. — Слухавку брати будеш?

Денис зводить брови наче не розуміє про що я говорю.

— Я не одружений, — ніби між іншим, відповідає чоловік.

Не дивлячись мені у вічі, він нишпорить по ліжку в пошуках свого мобільного телефону. Я закочую очі від розчарування.

— Так звичайно. А я — зубна фея.

Господи милостивий, не вже я насправді влізла в такі стосунки? Він насправді одружений? Тоді виходить, що Тітов оманою зробив мене своєю коханкою?

— Міг би підготуватися краще до можливого викриття. Вигадав би щось оригінальніше. На кшталт «знаю про що ти кажеш, мила, ти в мене єдина дівчина». Або що у такому випадку, ви – брехуни, ще кажете? — мої очі застелені червоною ганчіркою. Я не можу заспокоїтися. Мобільний телефон продовжує беззвучно дзвонити на стільниці. Дратує страшенно. Бісить до сказу. — Я, на твою думку, дурепа? Навряд ти під ніком «Дружина» записав особистого кредитного консультанта з банку.

Хапаю з тумби згаслий телефон та пхаю його під ніс Тітову.

— Це хто, Денисе?

Чоловік знімає блокування зі стільникового.

— Тільки поясни без ось цих безглуздих відмовок «не розумію про кого мова, ти неправильно все зрозуміла, вона просто знайома» та іншого марення. Я хоч і наївна молода дівчина, але волію чути вухами гірку правду. Ненавиджу коли мене примушують ложками жерти дешеву солодку брехню. Хто вона, Тітов?

На екрані світиться та сама світлина рудоволосої дівчини. Обличчя чоловіка миттєво стає блідим. В його очах виразно відображається паніка та ще щось. Через власну емоційну нестабільність я не можу одразу розібрати другу емоцію Тітова. Це страх? Шок? Або може… Надія?

Не вже Денис чекав на цей дзвінок?

Я жадібно вдивляюсь у напружені плечі чоловіка. Вони трохи спущені, спина горбилася. Помічаю, як його пальці, що міцно стискають стільниковий, сіпаються.

Останній острівець віри всередині мене ще чекає, що Денис ось-ось почне переді мною виправдовуватися. Скаже, що кохає. Переконає, що все добре в нас.

Але все вищезгадане, то дівочі рожеві мрії про кохання з першого погляду. Вони ніяк не стикуються з дорослим чоловіком, який прямо зараз зосереджений лише на своєму бісовому телефоні.

Тітов відкриває цей останній виклик, дивиться ще раз на ту фотографію усміхненої дівчини та тисне кнопку виклику.

Денис передзвонює своїй дружині замість того, щоб заспокоїти мене.

Я більше не маю надії, що все, що відбувається, чортова плутанина. Різнокольорові єдинороги, що стрибають рожевими хмарами, тануть як лід на полуденному сонці.

— Олександро? — гучний окрик Дениса б'є по скронях. — Ти чуєш мене, Олександро? Алло?

Його «Олександро» резонує біллю у вухах. Руду дівчину звуть «Олександра». Той відчай, те збентеження та ніжність, які я чую в голосі Дениса, для мене наче цунамі. Жахлива, величезна хвиля смертоносним потоком обгортає мене з ніг до голови.

Я чую її голос. Мені здається, що вона кличе до себе Дениса. Мого Дениса. Холодні сльози беззвучно котяться по щоках. Ревнощі б'ють по ребрах незаперечним фактом: саме ця дівчина — важлива частина його життя. Не я.

Дзвінок завершується зненацька. Тітов осідає на наше вже остигле ліжко, швидко пише комусь коротке повідомлення. Я гірко посміхаюся. Здається, минула незабутня ніч між нами була в якомусь паралельному всесвіті.

Денис втомлено тре долонями обличчя, смикає своє волосся.

— Хто вона? — жалібно шепочу я.

Він мовчить. Стягую сильніше біле простирадло на грудях. Замерзаю від раптового холоду, який заполонив усю спальню.

— Хто вона, Денисе? Відповідай мені. Вона насправді твоя дружина?

— Ні.

— Як то розуміти «ні»? Розкажи мені, будь ласка, хто ця дівчина? Вона твоя колишня? Ви розлученні? Чому вона тоді так підписана дотепер? Чого їй треба? – питання сиплються з рота мов дощ із неба.

— Я не буду з тобою балакати на цю тему. Це стосується лише мене.

— Але ж я… Я ділилася з тобою всім: про свої домашні проблеми, про маму. Говорила тобі про свої почуття. Ти можеш мені довіряти.

— Я не змушував тебе це робити.

— Денисе, ти знущаєшся, еге ж? Ти спеціально зводиш до того, що я сама все вигадала про нас. Спеціально вивертаєш усе так ніби я сама вирішила, що особлива для тебе. Я вірила, що подобаюсь тобі. — Мій голос наповнений розпачем та болем. — Вважала, що у нас серйозні стосунки. Ти хочеш сказати, що не було почуттів з твого боку?

Тітов масажує скроні, заплющивши очі.

— Владо, давай потім поговоримо. Зараз не час.

Він все ще поглядає на цей чортів телефон.

— Нема про що нам потім розмовляти, Тітове. Мені потрібні відповіді прямо зараз. Розумієш? Я хочу негайно почути, хто вона.

Телефон Дениса знову оживає. Відтепер гучною мелодією. Чоловік не вагаючись ні секунди приймає дзвінок. Всупереч моїм словам.