Розділ 28.

Влада.

— От тільки не кажи, що тобі не сподобався фільм? — Цікавлюся я у Дениса, коли ми разом із рештою відвідувачів залишаємо кінозал після фінальних титрів фільму.

Весь сеанс ми просиділи з босом обіймали одне одного, періодично емоційно обговорювали те, що відбувається на великому екрані. Денис, як досвідчений водій та прихильник великої швидкості, кілька разів обурювався відсутністю захисного екіпірування у гонщиків. Я ж ніяк не могла зрозуміти любов режисерів та сценаристів до діалогів у найкритичніший момент. Там ціле місто в небезпеці, апокаліпсис на носі, а двоє людей вирішує, як вони житимуть далі: разом чи окремо.

Забираємо одяг із гардероба та прямуємо у бік виходу з ТРЦ.

 — Денисе, зізнавайся вже: тобі сподобалося чи ні?

Тітов сміється з моєї настирливості, але продовжує загадково мовчати. Я штовхаю чоловіка ліктем убік, він за плечі притягує мене до себе.

— Я знаю, що тобі все сподобалося. Я на власні очі бачила з яким захопленням ти витріщався в екран. Але мені насправді важливо це чути саме від тебе. Бо я досить рідко наважуюсь запросити великого боса на побачення… — сором'язливо ховаю очі в груди чоловіка.

Денис цілує моє чоло та обіймає щільніше. Ми неквапливо крокуємо до місця паркування його автомобіля, одночасно переставляємо ноги в однаковому ритмі.

— Маю погодитись, ти мала рацію. Ще вміють режисери знімати фільми, що захоплюють. Дякую, що наполягла на відвідуванні кінотеатру. Я, щиро кажучи, хотів провести цей день виключно в горизонтальному положенні, вдома на дивані. Моє ранкове тренування в боксерській залі видалося досить інтенсивним та виснажливим. Але зараз я радий тому, що провів вечір саме так, як ти задумала. Це було весело.

— Твій диван нікуди не дінеться, а от розклад сеансів кінотеатри змінюють практично щотижня. Треба ловити момент, – весело підморгую я Денису.

В душі гріє тепло. Дуже приємно, що мої старання для чоловіка не пройшли даремно. Цілую боса в колючу щоку. Власні переживання з приводу поганого вечора, нарешті, линуть геть. 

Я сьогодні дуже боялася дзвонити Денису та запрошувати на побачення… чи на дружню зустріч? Тоді я й сама не знала точного визначення, що це має бути і як. В мене пітніли долоні, тремтіли плечі, а по спині біг холодний піт. Я подумки готувалася до того, що чоловік, який шалено мені подобається, відправить мене під три чорти після тієї дивної поведінки. Я то реву білугою та прошу забрати з дому, то як рись зриваюся з чоловічого ліжка та біжу стрімголов назад у батьківську квартиру.

Підсвідомо я готова була почути категоричне «ні» від Дениса, як би гірко це не звучало. Я розуміла підґрунтя такої відмови та заздалегідь змирилася з ним. Тому коли почула від чоловіка ствердне «я згоден», то трохи розгубилася. Ідея із відвідуванням кінотеатру спала на думку спонтанно. Я хотіла запросити Тітова одночасно й туди, де він давно не був, й туди, де я спокійно можу оплатити вхід за нас двох.

Денис спочатку не прийшов у захват від наміру відвідати кінозал, мовляв, і вдома можна новий фільм подивитися. Пропонував просто поїхати повечеряти у затишному ресторані.

— Повечеряти теж можна вдома, — відбила я босу, ​​що тяжко піддавався на вмовляння.

Мною заволодів дівочий азарт. Я поставила собі за мету вмовити чоловіка на мій план та ніякі відмовки не приймала. Зрештою, Денис здався й ми домовилися зустрітися о сьомій вечора біля торгово-розважального комплексу в центрі міста.

За ті вісім годин вільного часу до зазначеної у домовленості години Ікс я кілька разів повністю змінювала обране вбрання, переглянула всі трейлери до кіно новинок, що вийшли в прокат. Як би мені не хотілося затягнути Тітова на романтичну мелодраму, які я так обожнюю дивитися, але все ж таки я розумію, що дорослий чоловік, керівник великого івент-агентства та мелодрама на великому екрані – це речі несумісні. Я обрала дві найцікавіші, як на мене, стрічки для нас: пригодницьку комедію та фантастичний бойовик з елементами драми.

— Тебе додому? — Запитує Денис, відчиняючи пасажирські двері автомобіля.

На циферблаті його наручного годинника я бачу, що час наближається до півночі. Кусаючи власні губи, першою сідаю на задній ряд чорного седана. За звичкою тихо вітаюсь із постійним водієм Дениса. Сідаю зручніше та чекаю, доки чоловік займе вільне місце поряд.

— То що тебе додому? Вибач що так згортаю усе. Якби не завтрашній понеділок та заплановані наради, то ми могли б ще погуляти. Але я справді дуже втомився фізично.

Денис спокійно чекає на мою відповідь. Я сором'язливо відводжу погляд убік.

— А мені з тобою можна? — ледве чутно вимовляю я, піднявши вище підборіддя.

Щоки палають, погляд прикипів до горіхового праліне очей Тітова. Одночасно прагну почути його рішення й хочу забрати свої слова назад. Здається, ніби я надто насідаю до чоловіка у гості. Підсвідомість миттєво малює найгірші картинки: Денис сміється з мене і негативно хитає головою.

Стискаю пальці в кулак, сильніше впиваюся зубами в нижню губу. Секунди тягнуться мов вічність.

— Ти впевнена, що хочеш цього?

Всупереч моїм безглуздим очікуванням, обличчя Тітова не кривиться в глузливій гримасі. Чоловік дуже серйозний та не збирається сміятися з мене. Йому важливо почути мою відповідь. Він надає значення моїм почуттям.