Розділ 24.

Влада.

— Привіт. Як минув робочий день, доню? — Запитує тато, зустрічаючи мене біля вхідних дверей. — Усі цифри зійшлися на роботі?

— Звісно, ​​тату. Як інакше?

З усмішкою дивлюся на батька та цілую його в щоку. Повісивши пальто у шафу, збираюся йти до своєї кімнати. Хочеться якнайшвидше змити з себе косметику та переодягнутися в улюблені домашні штани.

— Повертайся швидше. Повечеряємо усі разом. Ми чекатимемо на тебе на кухні.

Мій погляд зісковзує за спину батька. За обіднім столом сидять Інга та Валя. Вони про щось весело перешіптуються, гортаючи якийсь журнал.

Колись я робила так само зі своєю мамою.

Вперше дивлюся на Інгу не як на руйнівницю нашого з татом затишного світу, а як на жінку-мати. Якщо відкинути убік наш із мачухою «конфлікт», то вона виглядає цілком звичайною та нормальною мамою. Я ніколи не бачила, щоб вона лаялася з дочкою. Ніколи не чула, щоб вона змушувала її щось робити, завжди все відбувалося через слова, через розмови, через аргументацію.

Може, справа зовсім не в Інзі? Може все ж таки справа виключно в мені? Що коли я сама заважаю нам усім жити в мирі?

Я збудувала глуху стіну між нами з тієї самої першої секунди, як побачила цю рудоволосу жінку поруч із батьком. І звісно не допускала навіть думки про те, щоб Інга стала для мене кимось важливим. На кшталт близької приятельки чи жінки-подруги.

Хоча чому б і ні?

Зараз тато – моя найближча людина. Він готовий обговорювати зі мною будь-які теми: від менструації до сексуального виховання. Ось тільки з кожним роком я стаю дорослішою, змінююсь не лише зовні, а й внутрішньо. У голові з'являються якісь бар'єри, якісь комплекси, які з татом обговорити, на жаль, не виходить. Просто тому, що тато – чоловік і не завжди розуміє природу тих чи інших жіночих проблем.

На превеликий жаль, доводиться визнати, що одного тата у вихованні дитини інколи недостатньо. Присутність жінки поряд з дівчинкою просто необхідна.

— Зараз прийду, — повідомляю татові та швидко йду до себе.

У моїй кімнаті все як завжди. Вранці промайнув ураган Влада та залишив по собі гармидер: не заправлена ​​постіль, безлад на столі, стос речей на стільці, відкрита шафа.

Я не знаю, чому так відбувається. Завжди вважала, що в мене досить чуйний сон і ночами я чую кожен шурхіт у квартирі. Але, виявляється, що чим ближче ранок, то міцніше я засинаю. Взагалі не чую як спрацював будильник. Найчастіше мене будять Валя або Інга. Вони голосно обурюються й приходять з інших кімнат до мене, щоб поскаржитися на гучність мелодії. Наполегливо вимагають зробити дзвін тихіше. Але якби я могла.

Одягаю на себе домашній теплий комплект, що складається з сірих штанів та великого спортивного светра. Волосся зав'язую резинкою у високий хвіст.

М'який гель для вмивання та тепла вода творять зі мною диво. Я наче наново народжуюсь. Усі труднощі робочого дня та пил вулиці змиваються разом із піною.

Дивлюся на себе у дзеркало та посміхаюся. Очі горять, вії тремтять, щоки вкриті рум'янцем. Мої вуста своєю припухлістю показують, що все ще пам'ятають палкі поцілунки з Тітовим.

Торкаюся пальцями підборіддя та згадую як борода Дениса при кожному злитті наших ротів бентежно лоскоче шкіру. Мені знову стає спекотно.

Пропозиція поїхати до чоловіка додому розбурхала не тільки мій розум, а й тіло.  У грудях було відчайдушне бажання відкинути якомога далі всі внутрішні заборони, й поїхати за Тітовим куди він забажає. Особливо гостро ці почуття горіли, коли між нами запанувала незручна хвилина мовчання після мого відвертого зізнання.

А що як більше не буде цих поцілунків, не буде обіймів? Що коли я відштовхнула чоловіка цим? Або злякала… Але найстрашніше було почути безглузду відмовку «з цнотливими дівчатами справ не маю, бо моторошно це все».

Всередині мене синім полум'ям горіла суміш відчаю та надії, абсолютної довіри до чоловіка та повного нерозуміння до того, що відбувається.

Зі мною такого ще ніколи не було.

Як правильно реагувати на таку пропозицію? Як зробити вірно та не наробити помилок? Де намацати ту межу між інстинктом самозбереження перед реальною небезпекою та звичайним страхом перед виходом із власної зони комфорту?

— Всім привіт, — кажу я абсолютно нормальним голосом, без жодного підтексту. — Що робите?

Інга з Валею кивають мені у відповідь й надалі продовжують гортати якийсь каталог. Тато навпаки починає метушитися. Встає з-за столу та накладає мені в тарілку трохи каші, овочевого салату та котлету.

— Чи дві? — Запитує тато. Він поводиться як зазвичай, але по трохи тремтячих рук, я бачу що він хвилюється.

— Однієї достатньо. Дякую.

Забираю тарілку та сідаю на вільне місце за столом.

— Що вивчаєте?

— Мама принесла каталог готових весільних суконь із салону. Обираємо для неї найкраще вбрання. Адже до свята залишилося зовсім трохи.

Боковим зором помічаю як тато уважно дивися на мене та чекає на реакцію. Чекає що я почну істерику чи влаштую скандал?